Ісус Христос — Син Божий

Ісус Христос (грец. Ἰησοῦς Χριστός; Ісус з Назарету; точно невідомо, між 7 до н.е. та 1 до н.е. — між 26 н.е. та 36 н.е.) Згідно християнської традиції (* 25 грудня 1 до н.е. Вифлеєм — †33 н.е. Єрусалим – на третій день воскрес) — центральна фігура у християнстві, більшість людей, які вважають себе християнами вірять, що це Бог, який втілився як людина, щоб дати всім людям Спасіння. Згідно мусульманського віровчення є одним з найбільших пророків. Ім’я Ісус походить з грецької мови Іесоус, що в свою чергу є транслітерацією з єврейської Єшуа, або Йошуа, або ще Єгошуа і означає «Яхве є спасінням», «Сущий є спасінням», «Життя є спасінням».

Постать Ісуса Христа в християнському віровченні

У Християнстві Ісус Христос перебуває в центрі віровчення. Для більшості християнських конфесій і більшості християн по всьому світу беззаперечним авторитетом є Біблія. Тобто все що написане в цій книзі сприймається на віру і не потребує ніяких доказів. В Біблії життя і вчення Ісуса Христа викладене в чотирьох канонічних Євангеліях – від Матвія, від Марка, від Луки та від Іоанна, які входять в Новий Заповіт. Крім цього основним постулатом віри є догмат про Святу Трійцю.

За християнським вченням Ісус Христос є Месія, Спаситель та Відкупитель людства з ярма гріха. Бог-Син в Святій Трійці. Поєднання в особі Христа Божого й людського являє собою поєднання людської природи, Божої природи і Божої Особи. Розглядаючи Ісуса Христа як Сина Божого, Християнська церква, в той же час, вважає Ісуса рівним із Богом-Отцем.

Деякі релігійні течії (наприклад свідки Єгови, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів), які самі себе вважають християнськими, мають вчення про Ісуса Христа, яке суттєво відрізняється від прийнятого більшістю християнських конфесій. Наприклад: Свідки Єгови вважають Ісуса Христа Сином Божим, однак не вважають його рівним Богові.

Пророцтва

Про Його народження, прихід та розп’яття пророкували та заповідали Мойсей та старозавітні пророки. У Старому Заповіті є близько 300 пророцтв про перше пришестя Христа і з 500 про другий прихід — всі написані сотні років до Різдва Христового. П’ята книга Мойсея (Повторення Закону), авторство якої традиційно приписуєтся Мойсею, що жив і творив між 1500 і 1300 рр. до народження Христа, містить далекосяжне пророцтво про Христа Месію: “Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу. І станеться, кожен, хто не слухатиме слів Моїх, що Той Пророк говоритиме Моїм Ім’ям, Я покараю того”. (Повт. Зак. 18:18-19).

Пізніш із кінцем 8 ст. до народження Христа, за царювання Єзекії пророк Ісая знову провіщав про Нього: “Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив…А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!” (Ісаї 53:4-6). Потім Пророк Захарій, що жив і пророкував в Єрусалимі у 520 — 518 до Різдва Христового, за царювання Дарія, теж предвіщав про розп’яття Христа: “І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити, як голоситься за одинцем, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за первенцем”. (Зах. 12:10).

Різдво у Вифлеємі

Ісус народився від Діви Марії, яка не знала чоловіка, від Духа Святого. З Марією одружився Йосип із царського роду Давида. Виявивши, що вона вагітна, хотів таємно відпустити (за законом Мойсея блуд карався побиттям камінням), але вночі йому явився ангел і сказав «… не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого» (Матвія 1:20). Йосип послухався. Месія Ісус народився в яслах у Вифлеємі, в Юдеї, як передвіщав пророк Михей (Мих 5:2), за часів правління юдейського царя Ірода і римського імператора Августа, що правив у 27 до н. е. — 14 рр. н. е.. Малюка назвали Ісусом, як заповідав ангел. Ісус до 30 років був на послуху батьків і жив разом з ними в Назареті у Галілеї, тому Його часто називають Ісус Назарянин.

Служіння, учні, дивовижні діла та Нагірна Проповідь

З цього часу почалося Його служіння. Він прийняв водне хрещення від Іоана Хрестителя і оселився в Капернаумі на березі Генісаретського озера, що у північній частині сучасної держави Ізраїль. Відбув 40 днів у пості в пустелі, де був спокушуваний від диявола, але устояв. Зібрав 12 учнів (Симон Петро і його брат Андрій, Яків син Зеведеїв та його брат Іван, Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій, Яків син Алфеїв, Тадей, Симон Кананіт, та Юда Іскаріот, який і зрадив Його і котрого замінив Маттій). В Об’явленні Івана говориться, що 12 учнів Христа судитимуть 12 племен Ізраїля. Ці ж 12 апостолів розповсюдили Благу вість про Христа по землі (один з них Андрій проповідував в Скифії (теренах України). Ісус Христос учив народ, преобразився на горі Табор, зціляв хворих, виганяв бісів, воскресив Лазаря.

Нагірна Проповідь Ісуса Христа заклала основи християнського вчення з його двома найважливішими заповідями: любові Бога — і любові ближнього як самого себе. У Нагірній Проповіді Ісус закликав до прощення і любові ворогів: “Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”. (Матвія 5:43-44). У Нагірній Проповіді Ісус теж промовив знамениті 9 Блаженств. (Матвія 5:1-12) Він також застерігав проти всякої зажерливості та лицемірства.

Перед смертю Ісус Христос заповів своєму учневі Петру, що на ньому Він збудує Церкву й ворота пекельні її не подолають (Матвія, 16:13-20), а також ствердив: «Небо і земля минуться, а слова мої не минуться» (Матвія 24:35).

Самопожертва та розп’яття Христа

Правляча церква (юдеї) від заздрощів хотіла вбити Його, проте не знаходила в Ньому вини. Один із його учнів Юда Іскаріот за 30 срібняків зрадив Його (деякі течії вважають, що він носив при Христі касу й крав із неї. Свій гріх Іуда не сповідав, тому мав доступ сатани й загинув — гріх його не простився).

Ісуса схопили й бичували. Понтій Пілат, не знайшовши вини, вирішив розіп’яти Ісуса на вимогу народу: Його розп’ято на горі Голгофі між двома розбійниками, під час правління римського імператора Тиверія (26 — 37 н. е.). Кості залишилися цілі, поховано Його у гробі багатого. Смерть Ісуса Христа супроводжувалась надприродними ознаками, як пише Євангеліє: “А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав… І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із’явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!” (Матвія 27:50-54).

З точки зору християнського віровчення так само як старожитній Мусій врятував євреїв з неволі єгипетської, так само Спаситель врятував все людство з полону гріха. Саме на цьому заснована ідея святкування християнської новозавітної Пасхи (Великодня) відповідника Пасхи старозавітної.

Завдяки жертвенній смерті Ісуса Христа кожна людина отримала можливість спасіння: вірою в те, що Син Божий Ісус Христос, як Святий Агнець, постраждав та помер за гріхи людські. Раніш вибраним народом Божим був Ізраїль, — а самопожертва Христа відкрила двері спасіння й святості поганам. Саме тому розп’яття Христа вважаєтся перемогою над владою гріха та диявола, який через гріх мав владу над грішниками. Через святе таїнство причастя, для очищення від гріха церква причащає вірних християн освяченими дарами — тілом та кров’ю Ісуса Христа під видом хліба й вина. Коли в старозавітні часи людина очищувалася від гріха принесенням жертви у храмі, то із приходом і розп’яттям Христа людина отримує оправдання й очищення від гріха вірою у викуплення Кров’ю Христа.

Воскресіння та Вознесіння

Ісус Христос воскрес на третій день. Євангеліст Матвій описує це так: “Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшли дві жінки-мироносиці (Марія Магдалина та інша Марія) побачити гріб. І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва. А янгол озвався й промовив жонам-мироносицям: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він. Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілею, там Його ви побачите. Ось, вам я звістив! І пішли вони хутко від гробу, зо страхом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити. Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: Радійте! Вони (жони-мироносиці) ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, нехай вони йдуть у Галілею, там побачать Мене!” (Матвія 28:1-10).

По тому воскреслий Ісус явився учням в Галілеї кажучи: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.” (Матвія 28:18-20) — велівши їм проповідувати слово Його усьому світу. По 40 днях Ісус на очах учнів вознісся на небо, обіцяючи повернутися таким же способом. Євангеліст Марко описує з’явлення Христа по воскресінні та Його Вознесіння ось як: “Нарешті, Він з’явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його. І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли що смертодійне вип’ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде! Господь же Ісус, по розмові із ними, вознісся на небо, і сів по Божій правиці.” (Марка 16:19-28).

Дії Святих Апостолів говорять, що під час Вознесіння Христа, присутнім учням з’явились два мужі в білій одежі, без сумніву ангели: “І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей… А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!” (Дії 1:9-11).

Другий Прихід та День Судний

“Друге пришестя означає кінець світу — і буде для того, щоб забрати церкву й судити світ. Часу пришестя не знає ніхто, крім Бога-Отця” Мар.13:32
Про день же той, чи час, ніхто не знає, ні янголи небесні, ні Син, але тільки Отець. Про Його другий прихід пише Іван Богослов в Об’явленні: “Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним. Так, амінь! Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!”. (Об’явл. 1:7-8), повторюючи в останньому розділі Об’явлення: “Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його.” (Об’явл. 22:12).

Щодо Свого другого приходу та ознаки цього Сам Ісус говорив наступне:
“А коли скажуть вам: Ось Він у пустині — не виходьте, Ось Він у криївках — не вірте! Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського. Бо де труп, там зберуться орли. І зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться. І того часу на небі з’явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Янголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його. Від дерева ж фіґового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що близько, під дверима!” (Матвія 24:26-33).

Ісус теж засвідчив, що наприкінці світу з’явиться багато фальшивих пророків, які намагатимуться звести при можливості навіть і вибраних. Апостол Павло, котрому Христос явився дорогою в Дамаск і велів благовістити Його Євангелію, настановляв Солунян не жахатися передчасно, щоб не бути легко зведеним, бо перед приходом Христа з’явиться відступник — Антихрист, що видаватиме себе за Бога: “Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній. Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме”. (2 Послання Св Ап. Павла до Солунян 2:1-4).

Ісус Христос і його вчення в Україні

Християнство в Україні завжди було головною релігією. Протягом віків християнство, як вчення Бога живого, відігравало винятково важливе значення у багатьох країнах світу, зокрема в Україні. Підтвердженням цьому є багато документів. Так ще в універсалі часів Богдана Хмельницького читаємо наступні слова: «Одвічна мудрість, роздаючи шляхи загального співжиття, сама заборонила заподіювати лихо тим, хто творить добро, коли наказала приймати прихильних дружнім серцем і привела для цього відповідне порівняння, що не годиться, щоб за рибу вужа, за хліб камінь та інші лихі речі мав одержувати той, хто творить добрі діла. Ще найвищий творець і правитель підсонячного світу навчав такої поведінки та закладав такі найпевніші правила взаємної щирості і приязні — добром віддавати за добро; тому жодному, створеному його ласкою, не годиться інакше поводитися зі своїм ближнім, якщо він бажає уникнути Божої кари і людського осуду за відхилення від спасенного шляху.»
httpv://www.youtube.com/watch?v=RrxYxzPRz_0

Поділитися цим:

4.21 avg. rating (84% score) — 14 votes

Подобається це:

Подобається Завантаження…

Який вигляд насправді мав Ісус Христос?

• Джоан Тейлор
• Королівський коледж, Лондон

7 січня 2021

Автор фото, Thinkstock

Всі знають, як виглядав Ісус Христос. Його образ у західному художньому мистецтві використовували частіше за всіх інших. За традицією, це чоловік із довгим волоссям і бородою, одягнений у довгу (як правило, білу) туніку з довгими рукавами і накидкою (частіше синьою).

Образ Христа став настільки звичним, що навіть його силует можна легко впізнати.

Але чи так він виглядав насправді?

Скоріше за все ні.

Знайомий усім образ походить із візантійської доби, починаючи з IV століття. Головний наголос у цьому образі зроблено на символізм постаті Христа, а не на історичну точність.

Праобразом стало зображення імператора на троні, зразок якого можна побачити на мозаїці вівтаря у церкві Санта-Пуденціана в Римі.

Автор фото, Alamy

Підпис до фото,

Спочатку німб був ознакою бога світла Аполлона, але потім почав з’являтися й на зображеннях Христа для підкреслення його божественної натури

Христос одягнений у золоту туніку. Це образ небесного правителя світу, який нагадує відому статую довговолосого бородатого Зевса, що сидить на троні.

Пам’ятник був таким відомим в античному світі, що римський імператор Август наказав зробити такий пам’ятник і собі, виконаний у такому ж стилі (тільки без довгого волосся й бороди).

Автор фото, Getty Images

Візантійські митці, перед якими постало завдання показати Христа царем усього сущого, вирішили створити його в образі молодого Зевса. І згодом таке зображення Боголюдини стало нормою. У наші дні до цього образу також додалося дещо від гіпі.

Автор фото, Alamy

Утім, як же насправді виглядав Христос?

Розглянемо його зовнішність від голови до п’ят.

1. Волосся і борода

Коли перші християни не намагалися зобразити Христа небесним правителем, він поставав звичайною людиною: без бороди і з коротким волоссям.

Автор фото, YALE COLLECTIONS/PUBLIC DOMAIN

Підпис до фото,

Найраніші зображення Христа, які дійшли до нас, можна побачити на стінах синагоги III століття в місті Дура-Европос

Можливо, в Ісуса й була борода, як це було властиво мандрівним мудрецям, але лише з тієї причини, що вони не відвідували цирульника.

Неголеність і борода були в цілому притаманні філософам і відрізняли їх від усіх інших. Давньогрецький філософ-стоїк Епіктет вважав це «природним».

Загалом у греко-римському світі I століття вважалося обов’язковим, щоб чоловік був гладко поголений і коротко стрижений. Довге розкішне волосся і борода були долею богів. Стриглися навіть деякі філософи.

У стародавні часи борода не була розпізнавальною рисою євреїв. Ба більше, коли євреїв переслідували, найбільшою проблемою для їхніх гнобителів було відрізнити їх від усіх інших (про це йдеться у книзі Макавеїв).

Проте на монетах, випущених Римом після взяття Єрусалиму у 70 році, можна побачити полонених євреїв із бородами.

Автор фото, CNG COINS

Тому, можливо, в Ісуса за традицією філософів була коротка борідка, як у чоловіків з римських монет, але, швидше за все, у нього було коротке волосся.

Якби він мав волосся трохи довше за загальноприйняту зачіску, на це б звернули увагу і мали б зберегтися відомості про це.

Євреїв із нестриженими бородами і довгим волоссям вважали назореями, тобто тими, хто прийняв обітницю. Тобто на якийсь час вони присвячували себе Богові, зобов’язавшись не пити вино і не стригти волосся.

В кінці своєї обітниці на спеціальній церемонії вони голили голову в єрусалимському храмі (про це можна прочитати в новозавітній книзі Діянь глава 21, вірш 24).

Але Христос не приймав обітницю Назорея, тому що в Біблії вказується, що він пив вино. Його навіть звинувачували у тому, що він п’є його занадто багато.

Якби він мав довге волосся та визначні риси назорея, на невідповідність його вигляду і стилю поведінки обов’язково звернули б увагу. Пити вино назорею було взагалі заборонено.

За часів Христа багаті люди носили довгий одяг в особливих випадках, щоб показати свій високий статус. В одній зі своїх промов Христос каже: «Стережіться тих книжників, що люблять ходити у довгих одежах і приймати привітання на ринках, які посідають найважливіші місця в синагогах і почесні місця на банкетах» (Євангеліє від Марка, глава 12, вірш 38-39).

Слова Христа вважають найбільш історично точними частинами Євангелія, тому ми можемо припустити, що сам він довгий одяг не носив.

У ті часи чоловік зазвичай носив туніку до колін — хітон, а жінка — туніку до щиколоток. Якщо в цьому порядку щось змінювалося, виникав скандал.

В апокрифічних Діяннях Павла і Фекли, які відносять до II століття, йдеться про те, який шок спричинив випадок, коли жінка одягнула чоловічу туніку.

Найчастіше туніки були зшиті з одного шматка тканини. Також ми знаємо, що поверх туніки носили накидку. Відомо, що саме цієї частини одягу торкнулася жінка, яка хотіла отримати зцілення (Євангеліє від Марка, глава 5, вірш 27).

Накидку носили по-різному. Іноді вона повністю закривала туніку. (Деякі філософи вважали за краще носити лише накидку без туніки, залишаючи відкритою праву верхню частину тулуба).

Автор фото, WIKI COMMONS

Підпис до фото,

Плащ гіматіон був схожий на римську тогу, але тогу виробляли з круглого шматка тканини, який згинали навпіл, тоді як гіматіон — із квадратного

Визначити статус і багатство чоловіка можна було за розміром, якістю та кольором накидки. Пурпурний і деякі відтінки синього говорили про розкіш і пошану власника. Це були царські кольори, тому що фарба для них була неймовірно дорогою.

Але кольори могли вказувати й на дещо інше. Історик Йосип Флавій описує течію зелотів, які бажали звільнити Юдею від римлян, — групу вбивць-трансвеститів, які вдягали пофарбовані накидки, натякаючи, що це предмет жіночого одягу.

З цього можна зробити висновок, що чоловіки, не наділені високим статусом, повинні були носити одяг із нефарбованої тканини.

Втім, Христос не носив і білий одяг. Адже для його виробництва було потрібно відбілювання або додавання крейди. В Іудеї такий одяг асоціювали з есеями, які чітко слідували єврейським законам.

Різницю між одягом Христа і яскравим білим вбранням описано у дев’ятому розділі Євангелія від Марка, коли три апостола піднялися на гору з Ісусом, одяг якого почав випромінювати яскраве світло.

Перед перетворенням одяг Христа постає звичайним, зробленим із нефарбованої вовни.

Про одяг Христа також можна дізнатися в описі його страти, коли римські солдати почали ділити його одяг, розірвавши його на чотири частини. Одним з елементів його вбрання, ймовірно, була Таліта — прямокутне покривало для молитви.

3. Взуття

На ногах Христос безумовно носив сандалі. Їх носили всі. У печерах, розташованих неподалік від Мертвого моря і Масади, археологи виявили сандалі доби життя Христа.

Тому ми маємо досить точно уявлення про них. Вони були простими, підошви зроблені з товстих шматків шкіри. Верх сандалій робили зі шкіряних смуг.

Автор фото, Gabi laron

4. Риси обличчя

Якими ж були риси обличчя Христа? Вони були єврейськими. Цілком очевидно, що Христос був євреєм (або юдеєм). Про це можна прочитати зокрема в посланнях апостола Павла. А як виглядали євреї того часу?

В Євангелії від Луки сказано, що на початок свого служіння йому було 30 років.

У 2001 році судовий антрополог Річард Нів створив модель мешканця Галілеї для документального фільму BBC «Син Божий». Він взяв за основу череп невідомого чоловіка, виявлений у тому регіоні.

Дослідник не стверджував, що це дійсно обличчя месії. Це був лише спосіб побачити Христа звичайною людиною свого часу, тому що в його описі нічого не говориться про те, що він мав якусь виняткову зовнішність.

Автор фото, Thinkstock

Підпис до фото,

Багато християн переконані, що погребальна плащаниця, яка зберігається в італійському Турині, відбиває справжній лик Ісуса

Уявити обличчя Ісуса можна за допомогою моделей на основі скелетів людей тієї епохи.

На мій погляд, найкраще уявлення про його зовнішність дає зображення Мойсея на стіні синагоги III століття в місті Дура-Европос. Саме так юдейського філософа бачили в греко-римському світі.

Автор фото, Alamy

Підпис до фото,

Навряд чи у Христа були блакитні очі, як зображували деякі художники

Мойсей на стіні синагоги зображений у нефарбованому одязі з накидкою Таліта.

Вочевидь цей образ дає точніше уявлення про справжнього Христа, ніж його пізніша візантійська адаптація, яка стала загальноприйнятим стандартом.

Автор фото, Alamy

Автор фото, Alamy

Джоан Тейлор — професоркаісторії християнства та юдаїзму у Королівському коледжі Лондона, а також авторка книги «Есени, сувої та Мертве море».

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Ісус Христос — последние новости о Ісус Христос

Дональд Трамп считает себя вторым после Иисуса Христа по популярности в мире.

Октябрь, 16 , 2020

На статую Христа-Спасителя в Рио-де-Жанейро “надели” маску – призвали людей пользоваться средствами профилактики заражения коронавирусом.

Май, 05 , 2020

В США во время марафона Twin Cities Marathon участнику, который зарегистрировался под словосочетанием Иисус Спасает, внезапно стало плохо во время забега. Ему на помощь пришел медбрат по имени Иисус.

Октябрь, 24 , 2019

В бразильском городе Нова-Артс мужчина напал на актера во время спектакля и сорвал постановку драмы Страсти Христовы, решив силой спасти Иисуса Христа от распятия.

Апрель, 02 , 2018

Гробницу, где якобы находилось тело Иисуса Христа, построили через 300 лет после его смерти.

Ноябрь, 29 , 2017

Предполагаемые части гробницы Иисуса Христа сохранились неповрежденными, рассказали археологи.

Ноябрь, 02 , 2016

Як помирав Ісус Христос? Що таке розп’яття?

протодиякон Російської Православної церкви, публіцист, місіонер, професор Московської духовної семінарії

Цицерон эту казнь называл самой ужасной из всех казней, которые придумали люди. Суть ее состоит в том, что человеческое тело повисает на кресте таким образом, что точка опоры оказывается в груди.

Когда руки человека подняты выше уровня плеч, и он висит, не опираясь на ноги, вся тяжесть верхней половины тела приходится на грудь.

В результате этого напряжения кровь начинает приливать к мышцам грудного пояса, и застаивается там. Мышцы постепенно начинают деревенеть. Тогда наступает явление асфиксии: сведенные судорогой грудные мышцы сдавливают грудную клетку.

Мышцы не дают расширяться диафрагме, человек не может набрать в легкие воздуха и начинает умирать от удушья.

Христос у пеклі. Деталі Великодніх ікон

Такая казнь иногда длилась несколько суток. Чтобы ускорить ее, человека не просто привязывали к кресту, как в большинстве случаев, а прибивали. Кованые граненые гвозди вбивались между лучевыми костями руки, рядом с запястьем.

На своем пути гвоздь встречал нервный узел, через который нервные окончания идут к кисти руки и управляют ей. Гвоздь перебивает этот нервный узел.

Само по себе прикосновение к оголенному нерву — страшная боль, а здесь все эти нервы оказываются перебиты. Но мало того, чтобы дышать в таком положении, у него остается только один выход — надо найти некую точку опоры в своем же теле для того, чтобы освободить грудь для дыхания.

У прибитого человека такая возможная точка опоры только одна — это его ноги, которые также пробиты в плюсне. Гвоздь входит между маленькими косточками плюсны.

Человек должен опереться на гвозди, которыми пробиты его ноги, выпрямить колени и приподнять свое тело, тем самым ослабляя давление на грудь. Тогда он может вздохнуть. Но поскольку при этом руки его также прибиты, то рука начинает вращаться вокруг гвоздя.

Чтобы вздохнуть, человек должен повернуть свою руку вокруг гвоздя, отнюдь не круглого и гладкого, а сплошь покрытого зазубринами и с острыми гранями. Такое движение сопровождается болевыми ощущениями на грани шока.

Евангелие говорит, что страдания Христа длились около шести часов. Чтобы ускорить казнь, стража или палачи нередко мечом перебивали голени распятому. Человек терял последнюю точку опоры и быстро задыхался.

Стражники, охранявшие Голгофу в день распятия Христа, торопились, им нужно было закончить свое страшное дело до заката солнца по той причине, что после заката иудейский закон запрещал прикасаться к мертвому телу, а оставлять эти тела до завтра было нельзя, потому что наступал великий праздник — иудейская Пасха, и три трупа не должны были нависать над городом. Поэтому команда палачей торопится.

И вот, св. Иоанн специально отмечает, что воины перебили голени двум разбойникам, распятым вместе со Христом, но самого Христа не коснулись, потому что видели, что Он был мертв. На кресте заметить это не трудно. Как только человек перестает без конца двигаться вверх-вниз, значит, он не дышит, значит, он умер…

Евангелист Лука сообщает, что когда римский сотник пронзил копьем грудь Иисуса, то из раны излились кровь и вода. По заключению медиков, речь идет о жидкости из околосердечной сумки.

Копье пронзило грудь с правой стороны, дошло до околосердечной сумки и сердца — это профессиональный удар солдата, который целится в незагражденную щитом сторону тела и бьет таким образом, чтобы сразу достать до сердца.

Из уже мертвого тела кровь истекать не будет. То, что кровь и вода излились, означает, что сердечная кровь еще раньше, еще до последней раны перемешалась с жидкостью околосердечной сумки.

Сердце не выдержало мук. Христос умер от разрыва сердца раньше… 

P.S. Фрагмент книги Андрія Кураєва «Школьное богословие»

Літочислення «нашої ери», або Коли народився Ісус Христос

З самого початку людства часове визначення подій було необхідне для землеробства, слідкування за змінами пір року, згодом для державних потреб. Крім цього, необхідність у вимірі часу диктувалась релігійними потребами людства. В цьому аспекті християнство не є винятком. Так, для християн потреба у хронологічному вимірюванні часу носить практичний характер, та полягає у необхідності святкування певних релігійних свят протягом року. Очевидно, що ця потреба виникла практично з самого початку існування християнства.

Перші християни, як вихідці з іудаїзму, користувалися іудейським релігійним календарем. Це сонячно-місячний календар відповідно до якого певна дата припадає не тільки на певну пору року, але й на одну й ту саму фазу місяця. В 359 році  н.е. за ініціативи глави синедріону Гіллеля ІІ було запроваджено систему літочислення «від створення світу» (за іудейським календарем). Історичним підґрунтям для підрахунку слугували такі історичні події як: життя допотопних патріархів, перебування євреїв в єгипетському полоні, їх блукання по пустелі, періоди суддів та царів, а також інші події, які описуються в тексті Біблії. В результаті таких підрахунків була вирахувана «дата створення світу», відповідно до якої сьогодні 5774 рік. Варто зауважити, що це літочислення є офіційним для держави Ізраїль.

З поширенням християнства за межі Іудеї християни починають користуватись іншими календарями, зокрема календарем Римської імперії. На той час календарем слугував відомий нам Юліанський календар, запроваджений імператором Гаєм Юлієм Цезарем в 46 році до н.е.  Юліанський календар – це сонячний календар, в якому рік триває 365 днів, а кожен четвертий рік є високосним і має 366 днів. Рік починався 1 січня, як день вступ консулів на посаду. Літочислення в Римській імперії велося по-різному, в основному відносно певних визначних дат (наприклад воєн) чи відносно року правління імператорів. Найбільш вживаною відправною точкою літочислення вважалася дата «заснування Риму», яка була вирахувана вченим Марком Теренцієм Варроном (754 рік до н.е.).

Згодом, за часів правління імператора Діоклетіана, в Римській імперії було офіційно запроваджено нове літочислення – «від початку царювання імператора Діоклетіана» (284 р. н.е.) відоме в науковому обігу як «ера Діоклетіана». При цьому в Римській імперії кожні 15 років проводилася переоцінка майна з метою встановлення величини податків. Порядкові номери років у кожному 15-річному проміжку називалися індикти. У 312 р. н.е. при імператорі Костянтині Великому початком року та відліку індиктів було встановлено 1 вересня.

В 325 році н.е. (31 рік «ери Діоклетіана»)в місті Нікеї було проведено Перший Вселенський Собор, на якому, крім осуду аріанства, розглядались питання стосовно дати святкування Паски. Нікейський собор прийняв рішення відзначати Пасху не разом з іудеями, а після них. А щоб не було збігу, вирішили святкувати Паску в перший день тижня після весняного рівнодення. Назву ж першого дня тижня з «дня сонця» замінили на «неділю», по-грецькому – «воскресіння». Згодом цей день в імперії став святковим.

Однак ще деякий час в різних церквах виникали суперечності з приводу дати святкування Паски. Для вироблення єдиного підходу був потрібен деякий час. Найбільш авторитетний метод розрахунку вважався метод, що використовувався в Олександрійській церкві він і став загальновживаним в усіх церквах. Так олександрійські великодні таблиці складені єпископом Феофілом Олександрійським (на 380-479 роки) та Кирилом Олександрійським (на 437-531 роки) стали використовуватися для визначення дати святкування Паски.

Що стосується Константинополя, то при імператорі Юстиніані було введено літочислення «від створення світу» (за константинопольським календарем), яке за підрахунками тогочасних вчених відбулось в 5508 році до н.е.. Так в православній церковній традиції поширилась система літочислення «від створення світу», яка також відома як «константинопольська ера», рік в якій починався 1 вересня. Звідси дата перекочувала і в давньоруські літописи. Треба відзначити, що «Константинопольська ера» є досі вживаною в деяких помісних православних церквах, а 1 вересня (за юліанським календарем – 14 вересня) відзначається як церковне новоліття.

В VI столітті виникла потреба продовжити розрахунки олександрійської пасхалії. Враховуючи зауваження вчених про те, що дата Паски, за існуючою системою розрахунку, почала зміщуватись від дати весняного рівнодення, Папа Римський Іоанн I доручив монаху Діонісію Малому  скласти нову пасхальну таблицю. Складаючи таблицю пасхалії, Діонісій відмовився від загальноприйнятої на той час «ери Діоклетіана» на підставі того, що Діоклетіан був гонителем християн і запропонував проводити всі розрахунки виходячи з дати народження Ісуса Христа. Зіставляючи євангельські свідчення з історичними документами, він дійшов висновку, що Христос народився 525 років тому, а саме 25 грудня 753 року «від заснування Риму». Діонісій запропонував вважати цей рік першим роком християнської ери. Так була розроблена нова систему літочислення якою  ми й досі користуємося та називаємо її «нашою ерою». У його таблиці 532 рік н.е. слідував за 247 р. «ери Діоклетіана».

Християнська ера, запропонована Діонісієм Малим була вперше використана в офіційних папських документах з датуванням «від Різдва Христова» з 608 р. за Папи Боніфація IV. Однак тільки з 1431 р. при Папі Євгенії IV таке датування стало застосовуватися в офіційному церковному використанні, а згодом перетворилося на офіційну хронологічну систему європейських держав.

Крім цього Діонісій уклав новий цикл пасхалії на основі постанови І Вселенського собору з врахуванням змін у даті весняного  рівнодення та днів святкування іудейської Паски. Він вирахував вічну пасхалію, цикл якої триває 532 роки. Вона звільнила священнослужителів від необхідності щороку вираховувати день весняного рівнодення та дату іудейської Паски, а звідси вираховувати  дату християнської Паски. Згодом вона була запроваджена у церковному використанні Римської церкви.

Беручи до уваги той факт, що для визначення дати Паски важливе значення має день весняного рівнодення, яке за юліанським календарем кожних 128 років зміщується в часі, Папа Римський Григорій XIII (1572-1585) за вказівками Тридентського собору (1545-1563) та обрахунками неапольського фізика Алоїза Лілля запровадив замість Юліанського новий календар. Він увійшов в історію як Григоріанський календар, або «новий стиль». Та зараз використовується в переважній більшості країн світу.

Відповідно до календарної реформи після 4 жовтня 1582 року слідувало не 5, а 15 жовтня. Так з’явився розрив у датах між Юліанським та Григоріанським календарями. У Григоріанському календарі весняне сонцестояння було скореговане, а відповідно змістилась і дата Паски. Це призвело до того, що Паска в Православній і Католицькій церквах стала припадати на різні дні.

Зацікавленість питаннями хронології знову з’являється в епоху Відродження. Вважається, що основи сучасної хронології заклав Джозеф Скалігер (1540-1609 рр.). Він ввів датування по винайденому ним юліанському періоду з початком від 4713 року до н. е., що дозволило перевести всі наявні дати в одну хронологічну систему літочислення. Шляхом перехресних перевірок синхронних відомостей та за допомогою астрономічних даних Скалігер, а згодом його послідовник Діонісій Петавіус (1583-1652 рр.) обчислили основні історичні події, що дозволило перерахувати всі дати античної історії за єдиною системою літочислення. Діонісій Петавіус в 1627 році запропонував систему зворотного відліку дат «до Різдва Христового» («до нашої ери»). Ця система отримала загальне визнання та поширення в XVIII столітті, що значно полегшило систематизацію історичних подій.

До цього часу дослідники не можуть дати однозначної відповіді щодо дати народження Ісуса Христа. Система літочислення «нашої ери», що побудована на розрахунках Діонісія Малого вважає своїм початком 754-й рік «від заснування Риму», як рік коли народився Ісус Христос. Однак пізніші дослідження довели, що Діонісій помилився в своїх розрахунках. Причиною помилки була відсутність єдиної хронологічної системи літочислення, яка б могла співставити одні й ті самі історичні події, що по-різному датовані в різних системах літочислення.

Для більш точного відтворення історичних подій звернемося по допомогу до євангельських текстів. Майже у всіх євангелістів є згадки про народження Ісуса Христа. Однак, з історичної точки зору найбільш цінними є свідчення євангелістів Луки та Матвія. При паралельному співставленні текстів з іншими історичними документами можна отримати досить чітке історичне підтвердження дати народження Ісуса Христа.

Відповідно до євангельських свідчень про народження Ісуса Христа, які містяться як у Матвія (2:1-18) так і в Луки (1:5), нам відомо, що Ісус Христос народився в час правління царя Ірода. За свідченням іудейського історика Йосифа Флавія, очевидця зруйнування Єрусалима (76 рік н.е.), Ірод Великий був призначений на царство в 714 році «від заснування Риму», а 37 років по тому помер (Йосиф Флавій «Іудейські старожитності». Книга 17, Глава 8). Виходить, що 37-й рік царювання Ірода відповідав 750 року «від заснування Риму». За іншими свідченнями Ірод помер за 8 днів до Паски, незабаром після місячного затемнення. За астрономічними підрахунками місячне затемнення відбувалося в ніч з 13 на 14 березня 750 року «від заснування Риму», а юдейська Паска в цьому році припадала на 12 квітня. Таким чином, за наявними історичними свідченнями виходить, що іудейський цар Ірод дійсно помер на початку квітня 750 року «від заснування Риму». Оскільки Ісус Христос народився за часів царя Ірода, то народження Христа повинно було відбутися раніше 750 року, але ніяк не в 754 році «від заснування Риму»  як вирахував Діонісій Малий.

Інше свідчення. Євангеліст Лука пише, що Хрещення Ісуса Христа Іоанном відбулося в п’ятнадцятий рік правління Тиверія кесаря, а на той час Ісус був років тридцяти (Лука 3: 1,23). Відомо, що імператор Октавіан Август прийняв Тиверія в співправителі в січні 765 року «від заснування Риму», за два роки до своєї смерті. Звідси п’ятнадцятий рік правління Тиверія починався в січні 779 року, а Ісусові Христу, за Євангелістом Лукою, було тоді років тридцять. Звідси виходить, що датою народження Ісуса Христа може вважатися 749 рік «від заснування Риму» (779-30=749).

Усі Євангелісти свідчать, що Ісус Христос був розп’ятий в п’ятницю, в день єврейської Паски (святкується завжди з вечора 14 числа першого весняного місяця нісана). За астрономічними обчисленнями, 783-й рік «від заснування Риму» був єдиним на той час, коли єврейська Паска припадала на п’ятницю 7 квітня. Таки чином, виходить, що Ісус Христос був розіп’ятий 7 квітня 783 року «від заснування Риму». З Євангелія ми знаємо, що Своє служіння Ісус Христос почав в тридцять років від народження, а служив Він протягом трьох з половиною років. Отже, якщо Ісусу Христу було тоді тридцять чотири роки, то Він народився в 748 році, а якщо Йому було тридцять три роки, то він народився в 749 році «від заснування Риму». Тому одні дослідники вважають 748-й, інші ж 749-й рік «від заснування Риму» роком народження Ісуса Христа.

І здавалося б все вірно, якби не ще одна історична подія, яку згадує євангеліст Лука. А саме – перепис населення за часів володарювання у Сирії Квіринія. За тих днів вийшов наказ від кесаря Августа вчинити перепис по всій землі. Це був перший перепис, коли у Сирії володарював Квіриній. І пішли всі записуватися, кожен до свого міста. Пішов також і Йосип з Галілеї, з міста Назарету, що в Юдеї, у місто Давидове, що називалося Віфлеєм, тому що він був із дому і міста Давидового, записатися з Марією, зарученою йому дружиною, котра була вагітна. А коли вони були там, то настав час їй породити. І породила Сина свого первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, тому що не було їм місця в гостиниці. (Лука 2:1-7) .

Про перепис в Сирії за часів Квіринія згадує той же Йосиф Флавій. Відповідно до нього перепис закінчився в 37 році після поразки Антонія цезарем Августом при Акції, або в 760 рік «від заснування Риму» («Іудейські старожитності». Книга 18, Глава 2). Таке свідчення значно розширює проміжок часу в який народився Ісус Христос. Однак, в Йосипа Флавія йдеться про перепис з обрахунком майна, а в Луки тільки про перепис за місцем походження. До того ж, деякі науковці вважають, що це місце в Євангелії від Луки було не зовсім правильно переведено з грецького тексту. Його змістовний переклад також може бути таким: За тих днів вийшов наказ від кесаря Августа вчинити перепис по всій землі. Цей перепис був до того  перепису, коли у Сирії володарював Квіриній… Так це чи ні, але дата народження Ісуса Христа в 760 році «від заснування Риму», не користується широкою підтримкою у дослідників.

Варто також зазначити, що Діонісій Малий допустив ще одну помилку, яка вплинула на наше літочислення. Визначивши дату народження Ісуса Христа (754 рік «від заснування Риму»), він позначив її першим роком «нашої ери», хоча Ісус Христос ще не мав року від Свого народження. Таким чином він змістив дату початку літочислення на 1 рік вперед.

Оскільки перша помилка Діонісія відстає від справжньої дати народження Ісуса Христа на 5 або 6 років (754-749=5 або 754-748=6), а друга скориговує цю помилку на 1 рік, то дати початку літочислення, відстає від справжньої дати  народження Ісуса Христа на чотири або на п’ять років. Оскільки ця дата є офіційною та вживаною більшістю країн світу, виходить, що ми живемо не в 2013 році, а в 2017 чи 2018 році від Різдва Христового.

P.S. До речі, колишній Папа Римський Бенедикт XVI в своїй трилогії «Ісус із Назарету», дотримувався думки, що Ісус Христос народився на кілька років раніше, ніж прийнято вважати.

Джерело: religion.in.ua

«Символ віри» Ісус Христос – Бог чи людина

Христос народився!

Дорогі в Христі брати і сестри, продовжуємо нашу духовну мандрівку нікейсько-царгородським «Символом віри», спадщиною, яку ми отримали від наших апостолів і в якій живемо і повчаємося сьогодні. Ми маємо обов’язок передати повноту цієї апостольської віри наступним поколінням віруючих людей.

Третій член «Символу віри»

Сьогодні ми розглянемо третій член «Символу віри», який каже таке: «Він [Господь наш Ісус Христос] задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов з небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком».

Цей член «Символу віри» підкреслює, що ми віримо в Бога, який є Трійцею: Отцем, Сином і Духом Святим. Але саме друга Божа особа, Син Божий, Ісус Христос зійшов із небес, і тільки Він прийняв людську природу, став чоловіком задля нас, людей, і нашого ради спасіння.

Ісус Христос – справжній Бог і справжня людина

Це таїнство ми називаємо воплоченням – коли Божественна особа Ісуса Христа, Сина Божого, вміщає в собі як повноту божества, яке Він безначально отримав у своєму родженні від Отця, так і повноту людської природи, що її Він одержав від Пречистої Діви Марії силою і діянням Святого Духа. Це таїнство входження вічного Бога в людську історію; таїнство, у якому Ісус Христос ввібрав у свою Божественну особу все те, що ми називаємо досвідом людського життя минулих, сучасних нам і майбутніх людських поколінь. Це таїнство, як я вже згадав, ми називаємо таїнством воплочення.

Боголюдськість Христа проповідувалася від початку

Наш «Символ віри» каже нам, що це таїнство здійснилося завдяки діянню Святого Духа в лоні Пречистої Діви Марії. Ця істина, що Син Божий Ісус Христос у своєму воплоченні народився від Діви без співдії мужа, належить до найдавніших елементів апостольської проповіді. Це народження від Діви, непорочне дівицтво Пречистої Діви Марії проповідувалося від початків християнства.

Воплочення Сина Божого з Духа Святого і Марії Діви було осердям віри Церкви в божество Ісуса Христа. Хоча Син Божий став людиною, але не перестав бути Богом. Хоча Він став людиною, але зберіг у собі повноту божества.

Повчання отців четвертого Вселенського Собору

Про воплочення Сина Божого ми читаємо в догматичних актах, рішеннях Халкедонського Собору (451 рік). Це був Собор Вселенської Церкви в V столітті, який якраз підкреслював, що повнота людської природи в особі Ісуса Христа збереглася і після Його воплочення. Повнота людськості в Ісусі Христі, будучи поєднаною з Його божеством, не занепала, не зникла, не зменшилася, а, навпаки, обожествилася, розквітла, досягла своєї повноти. І тому, як каже апостол Павло, в особі Ісуса Христа є всяка повнота: і Його божества, і Його людськості.

Ось як про це каже Халкедонський Собор: «Повчаємо сповідувати одного й того самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, єдиносущного з Отцем за божеством, і того самого, єдиносущного з нами за людськістю, у двох єствах незлито, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного, не на дві особи розсіченого чи розділеного, але одного й того самого Сина і єдинородного Бога-Слова, Господа Ісуса Христа». Отож ми ісповідуємо Сина Божого як правдивого Бога і правдиву людину, який поєднав дві природи, Божу і людську, у єдиній Божественній особі.

Воплочення Сина Божого у Святому Письмі: Благовіщення і Різдво

Таїнство воплочення описується в книгах Священного Писання в контексті двох подій. Одна з них – це подія Благовіщення Пречистої Діви Марії в Назареті, коли ангел Гавриїл прийшов до Неї, незайманої дівиці, яка була заручена з Йосифом Обручником, і сповістив Їй, що з Неї народиться Спаситель світу. І тоді Богородиця відповіла: «Як це станеться, адже ж я не знаю мужа». Тоді каже ангел: «Дух Святий зійде на Тебе, і сила Вишнього отінить Тебе». Саме ці слова, слова одкровення ангела, промовлені до Богородиці в контексті Благовіщення в Назареті, і ввійшли як невід’ємна складова «Символу віри» і над якими ми сьогодні роздумуємо.

Друга подія, у якій цей волочений Бог, який став людиною, показався, став видимим, знаним людям, – це таїнство Різдва Христового. Різдво Христове – це момент народження того, який непорочно зачався з Духа Святого в лоні Діви Марії, народження відвічно очікуваного Месії, Спасителя. Про це ангел сповіщає пастирям, які вночі стоять на сторожі біля своїх отар. В один момент вони чують, як на небі співає небесне воїнство: «Слава во вишніх Богу і на землі мир людям благовоління». Відтак ангел каже до пастирів: «Сповіщаю вам велику радість, бо сьогодні в місті царя Давида, тобто у Вифлеємі, народився вам Спаситель, Христос-Господь».

За світлом зорі мудреці зі сходу прибули для того, щоби вклонитися цьому Цареві віків, Богові, який прийшов на світ у людському тілі як маленьке дитя. Вони бачили людську природу Ісуса Христа, але вклонялися Йому як живому предвічному Богові. Тому, описуючи це таїнство, українська коляда каже: «Бог предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь».

Він став чоловіком задля нашого спасіння. Торкнув досвід людини всіх часів і всіх історичних епох. Тому й каже апостол Павло: «Ісус Христос є той самий вчора, сьогодні, навіки».

Христос народився! Славімо Його!

† Святослав

ІСУС ХРИСТОС В ІНШИХ РЕЛІГІЯХ – Церква святої Анни, м.Львів

1) Юдаїзм

Юдаїзм розглядає постать Ісуса Христа перш за все в історичному аспекті. Крім Євангелій розглядаються інші джерела, перш за все єврейського походження, такі як Свідоцтво Флавіана, Талмуд чи Толедод Єшуа – це безпосередні  свідоцтва про Ісуса Христа. Є ще декілька посередніх свідоцтв, як наприклад навернені на християнство юдеї перших віків, що ще жили в часах Христа, юдейська традиція, яка хоч і не приймала месіанізму Христа, однак акцептувала його історичність, чи також ідея Кахал Ягве, згідно з якою волею Бога є зібрати всі народи світу як своїх дітей, і в юдаїзмі це реалізувалося через Синагогу, а в християнстві – через Церкву, засновником якої був один з юдеїв. Також є невелика група месіанських юдеїв, які на відміну від звичайних, визнають у Христі Месію.

Щодо сучасних поглядів, то деякі мислителі ХХ ст. займалися постаттю Ісуса Христа, розважаючи Його значення для єврейського народу і проголошуючи Його повернення до Дому Отця після двохтисячолітнього блукання по світі. Одним з таких мислителів був Мартін Бубер. Згідно з переконанням сучасного юдаїзму, Ісус був звичайним євреєм, що виконував Закон Мойсея, працював ремісником, був обрізаним, говорив арамейською мовою (Ізаак Д.). Деякі єврейські мислителі порівнюють Його до таких історичних постатей, як Сократ, Будда чи Лао-цзи (Шеффер Р.). Мартін Бубер натомість говорив про Ісуса Христа як про вчителя життя, «центральну людину», «старшого брата». Бен Шорін називав Його «моїм єврейським братом», Лапід іменував Христа «Раббі з Назарету» чи «Незрівнянним». Також деякі вважають Христа найбільшою історичною постаттю єврейської історії з огляду на величезний вплив на історію світу. Ще для інших Ісус Христос – це образ юдаїзму і юдейської традиції у світі (Флюссер).

Клауснер вважає, що Ісус залишається для євреїв особливою постаттю, вчителем високої, хоч і важкої, моральності, є великим проповідником, особливо – вісником близького Царства Божого, тим, хто закликав до навернення. На думку Бен Шоріна, Христос є третім після Гіллеля і Шамая великим ізраїльським авторитетом в інтерпретації Закону Мойсея, з тою різницею, що він говорив від свого авторитету, вживаючи формулу «а я вам говорю».

Причиною конфлікту Христа з фарисеями єврейські релігійні мислителі вважають приписувану собі Христом гідність Сина Божого та переінтерпретацію Закону, натомість причиною смерті були не євреї, але складна політично-релігійна ситуація того часу. Безпосередньо ж винуватцем смерті є Понтій Пилат, римський прокуратор, який видав вирок на Ісуса, Христос же цей вирок покірно прийняв. Однак у воскресіння Христа єврейські мислителі не вірять.

Деякі порівнюють особу Христа до Ізраїля, який мав також таку трагічну долю, інші підкреслюють його гуманістичний вимір, особливо із-за його відношення до різних, особливо слабших, груп суспільства. Ще інші бачать в його особі месіансько-революційного діяча, що боровся словом з римлянами, якого потім християни вчинили Богом, і які з його героїчних терпіння і смерті зробили тріумфальне воскресіння.

Щодо сучасного єврейського суспільства, чи вірніше громадян Ізраїлю, то тут важко давати якусь однорідну оцінку, тому що багато мешканців цієї країни взагалі невіруючі, інші є ортодоксійними юдеями, ще інші – поміркованими, а навіть невелика групка є християнами чи юдеями месіанськими. Єдиний спосіб наблизити Особу Христа віруючим євреям – це показати їм (хоч це і досить важко), що Ісус Христос, син Ізраїлю, з роду Давида – це і є обітований Месія, про якого говорило Писання. Згідно з інтерпретацією слів Апостола Павла у Посланні до Римлян, коли настануть останні часи, Ізраїль визнає Христа (пор. Рим 11).

2) Іслам

Священна книга мусульман Коран, у 19-й сурі називає Ісуса (Ісу) слугою Аллаха, тобто справжнім мусульманином, що закликав всіх людей, щоб стали такими, як і він – слугами Аллаха. Цей слуга Божий народився силою Аллаха, тобто чудовим способом, від Діви Марії (Мар’ям): слово Аллаха сотворило його в її лоні (сура 3, 45-47 і 19, 16-22). Потім за Божою згодою Іса творив чуда (сура 3, 49 і 5, 110), його життя було великим знаком для людей а також він чинив справу всемогутнього і милосердного Аллаха (сура 19, 21 і 21, 91). Від Аллаха Іса отримав Євангеліє (сура 3, 48 і 5, 110), мав учнів, був вчителем і пророком, пророкував про прихід Магомета (сура 61, 6).

Щодо смерті Іси, та його посмертної долі, то тут Коран має деякі розбіжності. Сура  3, 55 говорить, що Аллах упокоїть свого пророка Ісу і потім вознесе його до себе. Сура 4, 157 говорить, що деякі вважали, що ніби вони розіп’яли Месію, але насправді це їм лише показалося, тому що цим розіп’ятим насправді був хтось інший. Сура 19, 33 натомість подає слова Іси, котрий пророкує про свою смерть і воскресіння. Ісламські коментатори вважають, що Коран не говорить про смерть Іси на хресті, лише про його натуральну смерть. Інші вважають, що Аллах не міг допустити вбивства свого посланця, лише забрав його після звичайної смерті до неба. Ще інші коментатори подають припущення, що навіть якщо Іса і помер би на хресті, це не мало б ніякого значення для інших, бо згідно з Кораном, одна людина не може нести на собі тягар (гріхи) іншої (сури 6, 164 і 45, 15), лише кожний отримає відплату за свої вчинки.

Імена, які Коран надає Ісусу, це Іса, це син Мар’ям, месія, дух з Аллаха, слово Аллаха, слово Правди, слуга Аллаха, пророк (набі), посланець, святий, близький Аллаха, справедливий, благословенний. Християни і юдеї, згідно з Кораном, перекручують місію Іси та саму його особу. Тому, коли буде воскресіння мертвих, Іса осудить християн за те, що поклоняються йому і його матері, і що почитають його за Бога (сура 4, 159), що є найбільшим злочином і святокрадством, яке не вибачається (сура 4, 48. 116). Ісус, згідно з Кораном, є одним з багатьох посланців Аллаха (наприклад, такими були Ной, Лот, Ізмаїл, Мойсей), він був передостаннім великим посланцем і пророком. Останнім же був Магомет, тому його послання особливе, бо він останній і найвищий пророк, «печать всіх пророків» (сура 33, 40).

Містичний напрямок ісламу, суфізм, вважає Ісуса вбогим, аскетом, наставником містиків, та вчителем того, як належить виконувати волю Аллаха. Він є моральним авторитетом і взірцем вірності Аллаху. Ісус відрізняється від інших аскетів повнотою любові і милосердя, особливо до слабких та утиснених.

Коран особливо виділяє християн (назарян), як тих, які найбільше люблять вірних, тобто мусульман (пор. сура 5, 83). Християни разом з юдеями – це «люди Писання» (сура 5, 18). Але юдаїзм і потім християнство – це етапи на дорозі до ісламу. Як говориться в сурі 5, 5, Аллах завершив віру християн, і тепер ставить перед ними віру покори (іслам). Оскарження же християн мусульманами береться власне з божественного культу Христа, а також з непризнання Магомета – «печать пророків» – останнім, найбільшим пророком. Христос був Предтечею Магомета, в жодному разі не Син Аллаха. Не сприймається його особа також як спасителя.

Як вести діалог с мусульманами про Ісуса Христа? Починати належить з того, що в нас спільне, тобто з віри в Єдиного Бога. І показати Ісуса у світлі пророцтв Старого Завіту, що це не лише великий пророк, але Син Чоловічий, той, на Кого Бог кладе тягар людства (пророк Ісая), який страждає за народ. Тим висловлюванням про Ісуса, які є в Корані, важливо надати христологічний сенс, наприклад факт Воплочення Ісуса: це не просто так хтось прийшов на цей світ силою Бога. Про це говорили теж пророки (пор. Іс 7, 14), називаючи Того, хто має народитися Емануїлом, Богом з нами. Так само варто показати переконання авторів Нового Завіту: Христос не є етапом, але є ціллю, є сповненням обітниць Бога (пор. Євр). У всякому разі, полем для діалогу і для показання Особи Христа також можуть бути ті позитивні вислови про Ісу, які Магомет дає йому у Корані. Важливим є також взаємопізнання: на сьогоднішній день багато християн знає про іслам, але мало мусульман знає про християнство і Христа.

Коли Йоан Павло ІІ в 1985 р. звертався в Касабланці (Марокко) до мусульманської молоді, говорячи про різниці між цими двома релігіями, підкреслив, що найбільшою різницею є спосіб нашого бачення Особи Ісуса Христа, який показує нам Отця. Це, додав Папа, таємниця, але належить шанувати і з толерантністю відноситися до таємниць, і віримо, що Бог колись нас про неї освітить . Здається, дорога до пізнання Особи Христа мусульманами лежить через добрі стосунки з учнями Христа, з християнами і через добрий приклад останніх.

3) Релігії Сходу

В основних релігіях Сходу, таких як індуїзм, буддизм, конфуціанство чи даосизм, Особа Христа є мало присутня, а якщо і є ця присутність, то лише зовнішня, не так як у юдаїзмі чи в ісламі. Про Ісуса Христа представники даних релігій знають хіба що від тих небагатьох християн, які живуть серед них, або з загальної історії чи західного мистецтва, або ж від деяких своїх мислителів – це останнє особливо стосується індуїзму.

Буддизм

Якщо йдеться про буддизм, то є декілька напрямків і шкіл цієї релігії, з яких основні це: стхавіравада, хінаяна (або тхеревада), махаяна (домінує у Китаї), ваджраяна (представником якої є Далай-Лама). Кожний з напрямків дещо інакше розуміє дорогу спасіння від терпіння. У одних це відбувається власними силами, у інших – через допомогу згори, ще в інших – через просвітлення.

Діалог з буддизмом нелегкий, так як там нема особового Бога, є віра в Будду, тобто в деіфіковану людину, причому, наприклад, в махаяні є культ багатьох земних Буддів, які були освітлені свого часу – Сідхарта Гаутама був лише першим з них. Тобто в центрі буддизму стоїть людина, занурена в терпіння і переміни. В християнстві ж центром віри є Бог-Особа, Ісус Христос, або вірніше – Бог Трійця. Христос для християн – Єдиний Посередник між Богом і людиною. В буддизмі закон карми не припускає існування вічного і люблячого Бога, чи Його провидіння. Нема місця також людині, як образу Бога, з несмертельною душею. Людина для буддизму – це збірка п’яти постійно змінних елементів: матеріального тіла, почуттів, спостереження, схильності та свідомості. Єдиним незмінним і вічним є природа Будди, яка, згідно з буддизмом махаяна, є спільна всім людям, і вона ототожнюється з Абсолютом, остаточною дійсністю, яку і треба осягнути. У християнстві, щоб спастися, треба вийти поза своє «я» і зустрітися з Іншим, з Христом, ввійти з Ним у зв’язок (Таїнства), в діалог (християнська молитва), у буддизмі треба бути освіченим, заглибитися в себе, хоч «я» як таке і не існує, лише ті 5 елементів.

Як показати, отже, буддистам Христа? Варто, здається, показувати паралелі у прагненні людиною щастя, визволення, спасіння, і що у нас це осягається через Христа, який є «світлом світу», тобто тим, який освічує, дає справжнє пізнання. Можна би ризикнути на таке порівняння, що нашим Абсолютом, нашим «Буддою» є Христос, який визволяє нас з темряви і веде до правдивого світла, до визволення з терпіння, де є повна благодать і радість, до справжньої «нірвани». Християни теж мали своїх містиків, які мали досвід Бога у виді «темної ночі» – Йоан від Хреста, чи як Бога-Ніщо (ніщо з того всього, що мені знане) – Майстер Екхарт. Цей останній досить популярний серед японських спеціалістів буддизму дзен. Здається, до Христа буддисти могли б дійти через християнських містиків та святих.

Індуїзм

В індуїзмі теж нелегко віднайти Христа, чи теж Його запропонувати, хоча згідно з традицією, Апостолові Томі це вдалося. Та в недавніх часах багато мислителів індуїстів показували зацікавленість християнством, а отже і Особою Христа, як на приклад Ганді. Щоправда, більше зацікавлення було християнською етикою, натомість Особу Христа часто приймали як одне з багатьох сходжень (аватара) божественної дійсності на землю. Але і це вже немало! Хоч при цьому не зовсім бралося до уваги історичність Ісуса Христа, скоріше вважалося Його символом чи високою ідеєю, тому зовсім не була зрозуміла ідея Тіла Христового, тобто Його Церква, але наголос ставився на індивідуальному, внутрішньому досвіді Ісуса у своєму внутрішньому я.

Деякі християнські мислителі вважають, як наприклад Р. Паніккар, що Ісус Христос є присутній в індуїзмі, але на спосіб тайний і незнаний. Саме тому Христом, на думку Паніккара, зацікавилися десь у ХІХ ст. представники неоіндуїстського руху, особливо Божеством Христа. Ці мислителі бачили у Христі посередника для людей на дорозі до справжньої дійсності, чи розглядали Його як одне з втілень Божества, щоб вчинити лад на землі. Ще інші мислителі індуїзму (Раммохан Рой) вважали Ісуса Христа ідеальною людиною, пророком, вчителем моральності, що веде ціле людство до свободи, миру і щастя. Рамакрішна, індійський містик і філософ ХІХ ст. прийняв стиль життя притаманний мусульманинові, а духовну поставу – християнинові. Мало того, ототожнював самого себе з Ісусом Христом, якого вважав, поряд з Буддою і Крішною, за втіленого Бога. Свамі Вівекананда, засновник місії Рамакрішни, вважав  Христа аватаром Бога, тому неможливо було вбити Ісуса – розп’яття лише здавалося, було ілюзією. Крім того, Христос для нього був йогом, який на протязі свого життя осягнув духовне визволення, відмовившись від земного щастя.

У ХХ столітті подібно вважав Свамі Акілананда, приймаючи при цьому історичність Особи Христа. Калагора Субба Рао вважає Ісуса Христа аватаром Бога, а також гуру, що може вирішити всі сумніви людини чи розбити всі перегороди, що ділять людей між собою. Сарвепаллі Радхакрішнан бачить у Христі одне з втілень Бога, до божества якого якоюсь мірою вступила теж людина, щоб приготувати «піднесення» цілого людства до того, що є в ній божественне. Цей мислитель приймає також дійсність розпяття Христа, хрест – це символ принесення жертви з себе самого і підпорядкування себе волі Бога. Христос, подібно як Будда і Крішна, був містиком і посередником на дорозі до Бога. Могандес (Махатма – «велика душа») Ґанді особливо цікавився християнською моральністю, великою вважав Нагірну проповідь Христа. Христос виражав для Ґанді – подібно як Крішна і Рама – присутність Бога серед людей. Хоч і не вважав Христа Сином Бога, однак це була для нього одна з найбільших постатей історії, взірець для всіх людей.

Незважаючи на такі часто позитивні думки про Особу Ісуса Христа, сьогоднішні рядові індуїсти часто негативно, або навіть з ненавистю ставляться до християн. Відбуваються часті переслідування. Однак це вже було в історії, в перших віках – тоді християнство вийшло переможцем, бо можна б так сказати, застосовувало метод Ґанді – опір без насилля, а також християнську заповідь – любов ворогів. Тоді Особа Христа, дякуючи такій поставі християн, була розпізнана і вшанована як Бог і Спаситель. Здається, лише подібний стиль може бути на дорозі показання Особи Христа індуїстам, тим більше що позитивні відгуки про Його Особу вже були і є серед багатьох індуїстських мислителів і релігійних діячів.

Конфуціанство

Конфуцій був мислителем і філософом VI-V ст. до Христа у Китаї, засновник школи мудрості. Коли Китай шукав способів виходу з морального і політичного хаосу того часу, багато тодішніх мислителів пропонували дорогу (Дао) виходу. Одною з пропозицій була пропозиція Конфуція (дехто вважає Лао-цзи, творця таоїзму, автором цієї дороги) . Дао Конфуція – це ідеал «великої людини», яка внутрішньо є доброзичлива і людяна, а на зовні – дотримується правил добрих звичаїв. Коли хтось стає такою людиною, тоді Дао (дорога) стає дійсністю.

Конфуцій відкрив п’ять принципових відносин суспільства: господар-слуга, батько-син, чоловік-жінка, старший брат-молодший брат, друг-друг. Тому конфуціанське суспільство вважає себе однією великою сім’єю. Конфуціанство не було релігією в такому сенсі, як наприклад таоїзм чи буддизм, скоріше філософією, школою чи мудрістю минулого. Однак має в собі і багато релігійних елементів. Так як конфуціанство було насамперед опрацьоване для політики, тому говориться про «мандат» який Небо дає правителеві. Є також культ предків і культ Неба. Тому місіонери в Китаї, як наприклад єзуїт Маттео Річчі, вважали що конфуціанству, тобто філософії, бракує Бога, тобто теології, і що в це «вільне» місце може стати християнський Бог, Ісус Христос.

Сьогодні конфуціанство в Китаї, подібно як і християнство, переживає не найкращі часи. Особа Христа могла б бути представлена як пропозиція дороги, Дао, прикладу життя і гуманізму. Адже Він сам про себе говорив, що є «дорогою, правдою і життям». Це не випадково Конфуцій говорив про дорогу 500 років перед Христом. Апостол Павло в Посланні до Римлян пише, що Бог природнім способом вписав в серця всіх людей закон, і що те, як жити за цим законом, підказує їм сумління (пор. Рим 2). Важливим моментом показання Особи Христа представникам конфуціанства може бути факт їхнього культу предків, тобто померлих. Це є також в основних християнських традиціях. Христос може бути надією померлих, бо Він воскрешав їх, а в останньому часі всі воскреснуть, щоб прийти на зустріч з Ним. Таким чином, перервані колись відносини, сімейні узи, будуть відновлені і піднесені на набагато вищий рівень Тим, який поєднує розділене, воскрешає померле, дає життя і щастя вічне (спасіння), бо є Спасителем. Коли читаємо в Посланні Павла про Христа «Коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5, 17), це можна б було перекласти на мову конфуціанства: «Дивись – дякуючи Дао старе постійно стає новим». Особа Христа може бути відповіддю на питання конфуціанства про напрямок, про вихід, про дорогу.

4) Релігії Африки

Для африканської релігійної культури Особа Христа Боголюдини є незнана, тому що цю тайну важко виразити африканськими релігійними поняттями. Однак ідея Христа переможця, Христа чудотворця, Христа воскреслого вже зрозуміла традиційним африканцям. Якщо показати Христа, як визволителя від злих духів, чи взагалі від всякого зла, хвороб, чарів, смерті, тоді ця Особа може стати не тільки зрозумілою, але і близькою., і з цим можуть бути прийняті інші правди про Христа, навіть Боголюдство.

Можна також представити Христа як великого і єдиного предка, який турбується про благо спільноти і кожної людини. Або Христос – найстарший брат, що захищає велику сім’ю. Також образ Христа як священика чи пророка, визволителя, цілителя, лікаря сприймається досить позитивно.

Єдина проблема полягає в тому, що різні теологи і проповідники по різному представляють Христа, тому нема єдиного, цілого образу Його Особи. У всякому разі домінуючим є образ Христа тріумфуючого, воскреслого, сильного, а не страждаючого чи померлого на хресті. Звичайно, цим всім «моделям» Особи Христа належить надати статус аналогії, так як вони не показують повністю Особу Ісуса Христа, Сина Божого, Його Божество і Його людську природу. Однак це добрий початок, і тому не дивно, що зараз Африка є континентом, де християнство розвивається найдинамічніше у світі.

 Блог о. Петра Балога

Джерело:risu.org.ua

Иисус Христос | Bibleinfo.com

Это в Библии , Иоанна 1:1,14, NIV. «В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог… Слово стало плотью и обитало среди нас. Мы видели Его славу, славу Одного и Единственного, пришедшего от Отца, исполненного благодати и истины».

Почему Иисусу было необходимо принять человеческую природу? Нужно было совершить искупление наших грехов. Это есть в Библии , Евреям 2:14-15, 17, NIV.«Поскольку у детей есть плоть и кровь, он [Иисус] также разделял их человечность, чтобы своей смертью уничтожить держащего власть смерти, то есть дьявола, и освободить тех, кто всю свою жизнь находился в заключении. рабство из-за страха смерти. . . . По этой причине он должен был во всем уподобиться своим братьям, чтобы стать милостивым и верным первосвященником в служении Богу и совершать искупление грехов людей».

Связанные статьи

Когда родился Иисус?
Где родился Иисус?
Как выглядел Иисус?

Будучи человеком, Иисус был искушаем так же, как и мы, но Он никогда не грешил. Это в Библии , Евреям 4:14-15, NKJV. «Итак, видя, что мы имеем Первосвященника великого, прошедшего небеса, Иисуса Сына Божия, будем крепко держаться нашего исповедания. Ибо у нас нет такого Первосвященника, который не мог бы сострадать нашим немощам, но был бы искушен во всем, как и мы, но без греха».

Иисус продемонстрировал Свою божественность Своим воскресением. Это есть в Библии , Марка 16:6, TLB. «Но ангел сказал: «Не удивляйся так.Разве вы не ищете Иисуса, Назарянина, которого распяли? Его здесь нет! Он вернулся к жизни! Смотри, вот где лежало Его тело».

Апостол Павел свидетельствовал о божественности Христа. Это есть в Библии , Колоссянам 2:9, NIV. «Ибо во Христе вся полнота Божества живет телесно».

Каково отношение Иисуса к Отцу? Это в Библии , Иоанна 10:30, NKJV. «Я и Отец — одно».

Это есть в Библии , Иоанна 14:9, NKJV.«Иисус ответил… „Видевший Меня видел Отца“».

Иисус — божественный Сын Божий. Это в Библии , Матфея 3:16-17, NKJV. «Когда Он крестился, Иисус тотчас вышел из воды; и вот, небеса отверзлись Ему, и Он увидел Духа Божия, сходящего, как голубь, и восходящего на Него. И внезапно раздался голос с неба, говорящий: «Сей есть Сын Мой возлюбленный, в Котором Мое благоволение».

Рано или поздно каждый мужчина, женщина и ребенок признают, что Иисус есть Господь. Это есть в Библии , Филиппийцам 2:9-11, NKJV. «Посему и Бог превознес Его и дал Ему имя выше всякого имени, дабы пред именем Иисуса преклонилось всякое колено небесных, и земных, и подземных, и каждый язык должен исповедовать, что Иисус Христос есть Господь, во славу Бога Отца».

Иисус призывает людей к покаянию. Это в Библии , Матфея 4:17, NKJV. «С того времени Иисус начал проповедовать и говорить: покайтесь, ибо приблизилось Царство Небесное.’”

Иисус пришел не отменить Закон, а установить его. Это в Библии , Матфея 5:17, NKJV. «Не думайте, что я пришел нарушить Закон или пророков. Я пришел не разрушить, но исполнить».

Иисус — единственный путь к Богу. Это есть в Библии , Иоанна 14:6, NKJV. «Иисус сказал ему: Я есмь путь, истина и жизнь. Никто не приходит к Отцу, кроме как через Меня».

Иисус имеет власть над смертью. Это в Библии , Иоанна 11:25, NKJV. «Иисус сказал ей: Я есмь воскресение и жизнь. Тот, кто верит в Меня, даже если он умрет, он будет жить».

Жизнь и служение Иисуса на земле показали нам, что такое Бог — Его любовь и забота о нас. Это есть в Библии , Матфея 4:23, NKJV. «И ходил Иисус по всей Галилее, уча в синагогах их, проповедуя Евангелие Царствия и исцеляя всякую болезнь и всякую немощь в людях.

Что нужно, чтобы следовать за Иисусом? Это в Библии , Луки 9:23, NKJV. «Тогда Он сказал им всем: «Если кто-то хочет идти за Мной, пусть отвергнется себя, и возьмет свой крест каждый день, и следует за Мною».

Жизнь Иисуса становится нашей. Это есть в Библии , Галатам 2:20, NKJV. «Я распят со Христом; уже не я живу, но живет во мне Христос; и ту жизнь , которую я сейчас живу во плоти, я живу верой в Сына Божия, возлюбившего меня и предавшего Себя за меня.

Мы должны стараться быть похожими на Иисуса. Это есть в Библии , Филиппийцам 2:5-8, NKJV. «Да будет в вас тот же ум, который был и во Христе Иисусе, Который, будучи в образе Божием, не почел грабежом, чтобы быть равным Богу, но уничижил Себя, приняв образ раба и придя по подобию мужчин. И явившись по виду как человек, смирил Себя, быв послушным даже до смерти, и смерти крестной».

Иисус хочет быть вашим Спасителем. Это в Библии , Иоанна 1:12, NKJV. «Но тем, кто принял Его, тем Он дал право стать детьми Божьими, тем, кто верует в Его имя».

• Это в Библии , Иоанна 3:16, NKJV. «Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного, дабы всякий верующий в Него не погиб, но имел жизнь вечную».
• Это в Библии , 1 Петра 3:18, NKJV. «Ибо и Христос пострадал однажды за грехи, праведник за неправедных, чтобы привести нас к Богу, быв умерщвлен по плоти, но оживотворив Духом.

Хотите узнать больше о том, кем был Иисус? Был ли Иисус реальной исторической личностью? Какой была Его жизнь?

Смотрите наши БЕСПЛАТНЫЕ руководства по изучению Библии о жизни Иисуса, Света миру: www.bibleinfo.com/studies

Каковы исторические свидетельства того, что Иисус Христос жил и умер? | Христианство

Насколько мы можем быть уверены в том, что Иисус Христос действительно жил?

Исторические свидетельства об Иисусе из Назарета давно установлены и широко распространены.В течение нескольких десятилетий его предполагаемой жизни он упоминается еврейскими и римскими историками, а также десятками христианских писаний. Сравните это, например, с королем Артуром, который предположительно жил около 500 г. н.э. В главном историческом источнике событий того времени Артур даже не упоминается, и впервые он упоминается через 300 или 400 лет после его предполагаемой жизни. Свидетельства об Иисусе не ограничиваются более поздним фольклором, как рассказы об Артуре.

Что говорят нам христианские писания?

Ценность этих свидетельств в том, что они ранние и подробные.Первыми христианскими писаниями, в которых говорится об Иисусе, являются послания святого Павла, и ученые согласны с тем, что самые ранние из этих писем были написаны не позднее, чем через 25 лет после смерти Иисуса, в то время как подробные биографические описания Иисуса в новозаветных евангелиях датируются примерно через 40 лет после его смерти. Все они появились при жизни многочисленных очевидцев и содержат описания, соответствующие культуре и географии Палестины первого века. Трудно также представить, почему христианские писатели выдумывали столь полностью еврейскую фигуру спасителя в то время и в том месте — под эгидой Римской империи, — где существовало сильное подозрение к иудаизму.

Что нехристианские авторы говорили об Иисусе?

Насколько нам известно, первым автором вне церкви, который упомянул Иисуса, был еврейский историк Флавий Иосиф Флавий, написавший историю иудаизма примерно в 93 году нашей эры. У него есть две ссылки на Иисуса. Один из них вызывает споры, поскольку считается, что он был искажен христианскими писцами (вероятно, превращая отрицательный рассказ Иосифа Флавия в более положительный), но другой не вызывает подозрений — ссылка на Иакова, брата «Иисуса, так называемого Христос».

Примерно через 20 лет после Иосифа Флавия у нас есть римские политики Плиний и Тацит, которые занимали одни из самых высоких государственных должностей в начале второго века нашей эры. От Тацита мы узнаем, что Иисус был казнен, когда Понтий Пилат был римским префектом, отвечающим за Иудею (26-36 гг. н.э.), а Тиберий был императором (14-37 гг. н.э.) – сообщения, которые соответствуют временным рамкам евангелий. Плиний сообщает, что там, где он был наместником в северной Турции, христиане поклонялись Христу как богу.Ни один из них не любил христиан — Плиний пишет об их «упрямом упрямстве», а Тацит называет их религию пагубным суеверием.

Обсуждали ли древние писатели существование Иисуса?

Поразительно, но в древнем мире никогда не было споров о том, был ли Иисус из Назарета исторической личностью. В самой ранней литературе еврейских раввинов Иисус был осужден как внебрачный ребенок Марии и колдун. Среди язычников сатирик Лукиан и философ Цельс считали Иисуса негодяем, но мы не знаем никого в древнем мире, кто бы сомневался, жив ли Иисус.

Насколько противоречиво сейчас существование Иисуса?

В недавно вышедшей книге французский философ Мишель Онфре говорит об Иисусе как о простой гипотезе, о Его существовании скорее как об идее, чем как об исторической фигуре. Около 10 лет назад в США был создан проект «Иисус»; одним из главных вопросов для обсуждения был вопрос о том, существовал ли Иисус. Некоторые авторы даже утверждали, что Иисуса из Назарета вдвойне не существовало, утверждая, что и Иисус, и Назарет являются христианскими изобретениями.Однако стоит отметить, что два основных историка, которые больше всего выступили против этих гиперскептических аргументов, являются атеистами: Морис Кейси (ранее работавший в Ноттингемском университете) и Барт Эрман (Университет Северной Каролины). Они выступили с резкой критикой подхода «миф об Иисусе», заклеймив его псевдоученостью. Тем не менее недавний опрос показал, что 40% взрослых в Англии не верят, что Иисус был реальной исторической личностью.

Есть ли археологические свидетельства существования Иисуса?

Частично распространенная путаница вокруг историчности Иисуса может быть вызвана своеобразными археологическими аргументами, выдвинутыми в отношении него.Недавно были утверждения, что Иисус был правнуком Клеопатры, вместе с древними монетами, якобы изображающими Иисуса в терновом венце. В некоторых кругах до сих пор существует интерес к Туринской плащанице, предположительно погребальному савану Иисуса. Папа Бенедикт XVI заявил, что это нечто, на что «человеческое мастерство не способно» и что это «икона Великой Субботы».

Однако трудно найти историков, которые рассматривали бы этот материал как серьезные археологические данные. Документы, созданные христианскими, еврейскими и римскими писателями, представляют собой наиболее важные свидетельства.

Эти многочисленные исторические ссылки не оставляют нам никаких разумных сомнений в том, что Иисус жил и умер. Более интересный вопрос, выходящий за рамки истории и объективных фактов, заключается в том, умер ли Иисус и жил ли он.

• Саймон Гатеркоул — преподаватель кафедры изучения Нового Завета в Кембриджском университете.

Портрет Иисуса Христа Боттичелли продан за 45,4 миллиона долларов

Председатель Дуглас Эллиман обсуждает, как ФРС может повлиять на инвестиции в недвижимость в «Обратном отсчете Кламана».’

Портрет Иисуса Христа Сандро Боттичелли с налитыми кровью глазами и ореолом крошечных плачущих ангелов был продан в четверг за 45,4 миллиона долларов, что является последним признаком устойчивости арт-рынка.

Сотбис в Нью-Йорке ожидал, что «Человек скорби» из примерно 1500 будет продан за 40 миллионов долларов. Два участника торгов по телефону конкурировали за работу, а аукционист забил молотком 39,3 миллиона долларов, а окончательная цена продажи составила 45,4 миллиона долларов, включая комиссию Sotheby’s.

Вид на картину Сандро Боттичелли «Человек скорби» на аукционе Sotheby’s в январе 2022 года Masters Week Auctions Шедевр Сандро Боттичелли на аукционе Sotheby’s 21 января 2022 года в Нью-Йорке.(Фото Тео Варго/Getty Images/Getty Images)

Распродажа открыла весенний сезон в мире искусства, продолжив успешную полосу, начавшуюся в прошлом году, когда главные мировые аукционные дома оправились от глобальной пандемии с помощью притока коллекционеры, жаждущие художественных трофеев с известными именами.

НАСЛЕДНИКИ ПИКАССО ЗАПУСКАЮТ ЦИФРОВОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕ ИСКУССТВА, ЧТОБЫ ВОСПИТАТЬСЯ НА «КРИПТО» ВОЛНЕ Джироламо Савонарола.Его творчество отражает этот эстетический маятник. Боттичелли, прозвище, означающее «маленький бочонок», наиболее известен более ранними мифологическими сценами богинь в волнистых платьях или обнаженных, сидящих на ракушках, как в «Рождении Венеры» и «Примавера», оба в галерее Уффици.

Его портрет 1480 года «Молодой человек, держащий медальон» привлек внимание совсем недавно, когда Sotheby’s продал его за 92,2 миллиона долларов год назад.

Сотрудник Sotheby’s в маске позирует для фотографии с произведением итальянского художника эпохи Возрождения Сандро Боттичелли «Молодой человек, держащий медальон» во время фотосессии на аукционах Sotheby’s в Лондоне 2 декабря 2020 года.(Фото ТОЛГА АКМЕН/АФП через Getty Images/Getty Images)

«Человек скорби» напоминает ценителям искусства, что тот же художник позже попал под влияние Савонаролы, чей подъем и четырехлетняя диктатура во Флоренции в конце 1400-х годов бросил длинную тень на художников-суперзвезд, работавших там в то время, включая Боттичелли и более молодых художников Микеланджело и Леонардо да Винчи.

Sotheby’s приложил немало усилий, чтобы сравнить страдающего Христа Боттичелли с вновь открытой картиной Христа Леонардо «Спаситель мира».«Кристи продал эту картину наследному принцу Саудовской Аравии за 450,3 миллиона долларов в 2017 году, и позже она повесилась на королевской яхте. Оба художника, вероятно, работали над этими портретами с разницей в несколько месяцев, говорят эксперты. Оба художника изображают Христа как царственного, хотя Леонардо показывает свою фигуру, поднявшую руку в знак благословения, в то время как Боттичелли показывает своего Христа, страдающего от боли, связанного веревками и с руками, уже израненными распятием. «Спаситель мира» показывает Бога как икону, но Боттичелли показывает Бога в его человечности», — сказал эксперт Sotheby’s Кристофер Апостол.«Версия Боттичелли менее жесткая, но она бьет по лицу».

Сотрудник позирует с картиной Леонардо да Винчи под названием «Спаситель мира» перед тем, как она будет выставлена ​​на аукцион в Нью-Йорке 15 ноября, на Christies 24 октября 2017 года в Лондоне, Англия. Картина — последний да Винчи в частных руках. (Фото (Фото: Карл Корт/Getty Images/Getty Images)

Картина Боттичелли «Христос» не продавалась лучше, чем работы Леонардо, по сложным причинам, которые, вероятно, имеют какое-то отношение к редкости — в частных руках все еще находятся четыре или пять других работ Боттичелли, в то время как сохранившиеся Работы Леонардо более редки и имеют разную историю владения.В то время как «Спаситель мира» был заново открыт после десятилетий забвения и его подлинности горячо обсуждались, «Человек» Боттичелли был спрятан анонимной семьей, которая купила его за 28 000 долларов в 1963 году, мало кто видел, но его происхождение недавно не подвергалось сомнению.

НАЖМИТЕ СЮДА НА FOX BUSINESS

Г-н Апостол, изучавший работу перед продажей, сказал, что Sotheby’s действительно открыл для себя что-то новое о Боттичелли. Инфракрасные тесты показывают, что художник изначально начал рисовать Христа в младенчестве, которого обнимала его мать.Но в какой-то момент Боттичелли перевернул холст вверх дном и начал заново, имея в виду этого старшего Христа.

Золотое кольцо с древним символом Иисуса Христа, найденное у побережья Израиля

Символ Иисуса Христа внутри древнего кольца, найденное у побережья Израиля третий век.

USA TODAY, Storyful

В среду израильские исследователи объявили об обнаружении сокровищ двух затонувших кораблей у побережья Средиземного моря, включая золотое кольцо с древним христианским искусством, символизирующим Иисуса Христа.

Клад был обнаружен Управлением древностей Израиля во время подводной разведки недалеко от древнего города Кесария на израильском побережье. По словам археологов, находки датируются римским и мамлюкским периодами, около 1700 и 600 лет назад.

Среди находок было толстое золотое кольцо с зеленым драгоценным камнем восьмиугольной формы. Внутри драгоценного камня было изображение фигуры, несущей на плечах овцу. Это изображение «Доброго пастыря», древнего символа христианства.

По сообщению Loyola Press, «Добрый пастырь» — одно из самых ранних художественных изображений Иисуса Христа, в котором его часто видели безбородым юношей. Управление древностей Израиля сообщило в сообщении на Facebook, что это символ спасения, а также защиты человека и свидетельства верующих в Иисуса.

Кольцо также имеет большое значение в Кесарии, портовом городе, который когда-то был крупным центром христианства. Хелена Соколова, куратор отдела монет, рассказала AFP, что кольцо показывает, как христианство росло в Риме третьего века.

Роберт Коул, глава отдела монет управления, сказал Associated Press , что этот предмет является «исключительным».

Другие предметы, найденные на месте крушения римского корабля, включали красный драгоценный камень, сотни серебряных и красных монет, статуэтки, колокола, керамику и металлические артефакты, которые когда-то принадлежали кораблям, такие как гвозди и разбитый железный якорь.

Стиль артефактов указывает на то, что корабль прибыл из Италии, по словам Джейкоба Шарвита, главы ведомства. Официальные лица считают, что кораблекрушение произошло из-за сильного шторма.

На другом кораблекрушения периода мамлюков было обнаружено более 500 серебряных монет XIV века в океанских отложениях.

Соавтор: Моше Эдри, Associated Press 

Подписывайтесь на Джордана Мендосу в Твиттере: @jordan_mendoza5.

Евангелие Иисуса Христа

Ваши самые важные отношения

ВЫ были созданы с ценностью и достоинством.Бог хочет, чтобы ваша жизнь считалась. Вы знали…

1. БОГ ЛЮБИТ ВАС И СОЗДАЛ ВАС ДЛЯ ЛИЧНЫХ ОТНОШЕНИЙ С НИМ.

Бог создал тебя. В Псалме 139:13-14 Библия говорит: «Ты сотворил все нежные, внутренности моего тела и соединил их во чреве матери моей. Благодарю Тебя за то, что сделал меня таким чудесным и сложным!»

Бог любит тебя . «Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного, чтобы всякий, верующий в Него, не погиб, но имел жизнь вечную.(Иоанна 3:16)

Бог хочет, чтобы вы знали Его. «И это путь к вечной жизни — через познание тебя, единственного истинного Бога, и Иисуса Христа, которого ты послал на землю!» (Иоанна 17:3)

Почему у многих людей нет личных отношений с Богом?

2. НАШ ГРЕХ МЕШАЕТ НАМ ОТ ЛИЧНЫХ ОТНОШЕНИЙ С БОГОМ.

Что такое грех? «Знать, что нужно делать, и не делать этого — грех.«(Иакова 4:17) Видите ли, Бог свят и совершен… а мы нет. Грех не только означает поступать неправильно или не делать все, что хочет Бог. Грех – это также наше отношение к игнорированию или отверганию Бога. Потому что Бог свят, Он не может принять наш грех.

Кто согрешил? «Все согрешили и лишены славы Божией» (Римлянам 3:23)

Что происходит, когда мы грешим? «Но беда в том, что твои грехи отрезали тебя от Бога». (Исаия 59:2) «Ибо возмездие за грех — смерть.(Римлянам 6:23) Грех вызывает пропасть между Богом и нами. Смерть, означающая вечное отделение от Бога, является наказанием за наш грех.

Каково решение нашего отделения от Бога?

3. ТОЛЬКО ЧЕРЕЗ ИИСУСА ХРИСТА ТЫ МОЖЕШЬ ИМЕТЬ ЛИЧНЫЕ ОТНОШЕНИЯ С БОГОМ.

Почему Иисус Христос? В Иоанна 14:6 Иисус сказал: «Я есмь Путь — Истина и Жизнь. Никто не может добраться до Отца, кроме как через Меня.«Только через Иисуса Христа мы можем иметь отношения с Богом».

Почему Иисус Христос должен был умереть? «Он умер однажды за грехи всех нас, виновных грешников, хотя Сам Он был невиновен ни в каком грехе в любое время, чтобы Он мог благополучно привести нас домой к Богу». (1 Петра 3:18) Иисус умер, чтобы заплатить за наши грехи, чтобы мы могли получить прощение.

Почему Христос воскрес из мертвых? Иисус Христос воскрес из мертвых, чтобы доказать, что Он может дать нам вечную жизнь.«Христос умер за наши грехи, как сказано в Писании… Он был погребен… через три дня Он восстал из могилы, как и предсказывали пророки… Его видели более пятисот христианских братьев одновременно. время…» (1 Коринфянам 15:3-6)

Как вы можете начать свои личные отношения с Богом?

4. ВЫ ДОЛЖНЫ ЛИЧНО ОТВЕТИТЬ, ПОВЕРЯЯ В ИИСУСА ХРИСТА КАК СПАСИТЕЛЯ И ГОСПОДА.

Вы отвечаете доверием Христу. В Ефесянам 2:8-9 Библия говорит: «Ибо благодатью вы спасены через веру, и сие не от вас, Божий дар, не делами, чтобы никто не мог хвастаться.»

Вы отвечаете, обращаясь к Богу и от греха. «Теперь же измени свой разум и отношение к Богу и обратись к Нему, чтобы Он очистил твои грехи…» (Деяния 3:19)

Вы отвечаете, принимая Христа. «Всем, кто принял Его, Он дал право стать детьми Божьими.Все, что им нужно было сделать, это довериться Ему, чтобы спасти их» (Иоанна 1:12)

Принятие Христа означает:
ОБРАЩЕНИЕ к Богу от собственного образа жизни (покаяние).
ПРИГЛАШЕНИЕ Христа войти в вашу жизнь и доверие Ему простить ваши грехи.
ПОЗВОЛЕНИЕ Богу управлять вашей жизнью.

Принятие Иисуса Христа — это не просто эмоциональный опыт; и это не просто согласие с вашим умом, что Иисус есть Сын Божий.Это означает полное доверие, акт вашей воли.

Где бы вы сейчас разместили себя в этом примере?

а. У меня нет личных отношений. б. Я хочу личных отношений. в. У меня есть личные отношения.

Вы можете начать свои личные отношения с Богом, приняв Иисуса Христа верой. Вы можете выразить свою веру (доверие) через молитву. Молитва — это просто общение с Богом. Он знает, что вы имеете в виду, даже когда вам трудно выразить себя.Вы можете использовать следующие слова или свои собственные.

«Дорогой Бог, я знаю, что мой грех отделил меня от Тебя. Благодарю Тебя за то, что Иисус Христос умер вместо меня. Я прошу Иисуса простить мой грех и войти в мою жизнь. Пожалуйста, начни направлять мою жизнь. Спасибо за то, что дал мне вечную жизнь. Во имя Иисуса. Аминь».

Можешь ли ты сказать это Богу и серьезно? Если можете, помолитесь прямо сейчас и доверьтесь Иисусу, чтобы Он простил ваши грехи и пришел в вашу жизнь, как Он и обещал.

Что дальше?

ВАШЕ ДОВЕРИЕ В ИИСУСА ХРИСТА НАЧИНАЕТ ОТНОШЕНИЯ НА ВЕЧНУЮ ЖИЗНЬ.

Бог вверяет Себя вам:

ПРОДОЛЖАТЬ ВОЗРАСТАТЬ В ВАШИХ ОТНОШЕНИЯХ С БОГОМ…

G o к Богу ежедневно в молитве. (Филиппийцам 4:6-7)
R читайте Библию каждый день. (2 Тимофею 3:14-17)
O Боже, мгновение за мгновением.(Луки 6:46-48)
W регулярно посещайте поместную церковь. (Евреям 10:24-25)
T и другие об Иисусе Христе. (1 Петра 3:15-16)
H Святой Дух — позвольте Ему направлять вашу жизнь. (Иоанна 14:26)

ТЕПЕРЬ ВЫ МОЖЕТЕ ПОДЕЛИТЬСЯ САМЫМИ ВАЖНЫМИ ОТНОШЕНИЯМИ!

Поделитесь этим с другом!

Биография Иисуса Христа | Биография онлайн

Иисус Христос (ок. 4 г. до н.э. – ок.30 г. н.э.) был духовным Учителем, проповедовавшим евангелие веры, любви и прощения. Его жизнь и учение привели к возникновению новой религии – христианства, которое стало доминирующей религиозной силой в западном мире. Христианская религия почитает Иисуса Христа как Сына Божьего. Иисус также является важным пророком в исламе, и его учениями восхищаются другие религиозные традиции.

Ранняя жизнь Иисуса из Назарета

Поклонение пастухов. Герард ван Хонтхорст (1622 г.)

Иисус родился в Вифлееме, Иудея – тогда часть Римской империи, под властью Ирода.Иисус родился в еврейской семье; его родителями были Мария и Иосиф из Назарета. Иисус родился в Вифлееме, потому что его отцу пришлось ехать к месту его рождения, чтобы принять участие в римской переписи населения. Из-за тесноты из-за переписи семье предложили место в хлеву, и, следовательно, Иисус родился в самом скромном окружении — в яслях, окруженных животными.

Согласно Евангелиям, рождение Иисуса было возвещено пастухам на близлежащих полях. Позже к Иисусу явились три волхва с востока, преподнеся в дар золото, ладан и смирну.Вскоре после рождения Иисуса Ироду сказали, что в его царстве родился «будущий царь иудейский». Чувствуя угрозу своей светской власти, он приказал убить всех молодых еврейских мальчиков. В Евангелиях рассказывается, как Иосиф был предупрежден во сне и в результате увез свою семью в Египет, прежде чем вернуться в Назарет, когда он считался безопасным.

Мало что известно о ранней жизни Иисуса, Евангелия концентрируются на последних двух годах, когда он был активен в своем служении. Однако считается, что Иисус пошел по стопам своего отца и выучился на плотника.Некоторые также предполагают, что в этот период Иисус путешествовал по Индии и Персии, где он узнал кое-что о духовной традиции Индии, прежде чем вернуться в Назарет, чтобы начать свое служение.

Все три синоптических евангелия говорят, что Иисус был крещен Иоанном Крестителем в реке Иордан. Это символическое крещение стало началом служения Иисуса.

После своего крещения Иисус провел 40 дней в пустыне, где его искушал Дьявол. Однако он выдержал испытание и отказался от любых соблазнов богатства или мирской выгоды.

Нагорная проповедь Карла Блоха

Учения Иисуса характеризовались короткими содержательными заявлениями, в которых использовались яркие образы, чтобы поразить воображение слушателей. Его самое известное учение – это Нагорная проповедь.

Блаженны нищие духом: ибо их есть Царство Небесное.

Блаженны плачущие: ибо они утешатся.

Блаженны кроткие: ибо они наследуют землю.

Блаженны алчущие и жаждущие правды: ибо они насытятся.

Блаженны милостивые: ибо они помилованы будут.

Блаженны чистые сердцем, ибо они Бога узрят.

Блаженны миротворцы: ибо они будут наречены сынами Божиими.

Матфея 5

Ключевой характеристикой учений Иисуса является акцент на прощении и безусловной любви. Это представляло собой отход от старых писаний, в которых подчеркивалось «око за око». Иисус учил своих последователей «любить своего врага» и «подставлять другую щеку».

«Вы слышали, что сказано: люби ближнего твоего и ненавидь врага твоего. А Я говорю вам: любите врагов ваших, благословляйте проклинающих вас, благотворите ненавидящим вас и молитесь за обижающих вас и гонящих вас».

– Матфея 5:38-44

Иисус Христос также учил, что Царство Небесное находится внутри. Чтобы достичь этого состояния, которому он учил, было важно быть готовым отказаться от привязанности к миру и сохранять смирение и простоту — быть как ребенок.

«Царство Божие не приходит с знамениями, которые нужно соблюдать; и не скажут: «вот, вот оно!» или «там!», ибо вот, Царство Божие посреди вас» (или «внутри вас»)

Луки 17:20

Иисус был также известен как целитель. В Евангелиях рассказывается о многих чудесах, когда Иисус мог исцелять больных и даже воскрешать мертвых. (Лазарь)

Вход Иисуса в Иерусалим. Карл Блох

В последние месяцы своей жизни Иисус вошел в Иерусалим и был восторженно встречен толпой, кричавшей «Осанна».Затем Иисус вошел в главный храм и вызвал споры, опрокинув столы ростовщиков. Иисус критиковал их за ведение дел в священном храме, утверждая, что они превратили храм в «логово разбойников». под угрозой послания Иисуса.

Караваджо – предательство Христа.

Позднее на той же неделе Иисус отпраздновал пасхальную трапезу со своими тринадцатью учениками.Он предсказал, что его предаст один из его собственных учеников и выдаст властям.

Как и предсказывал Иисус, так и произошло. Иуда предал Иисуса властям храма, поцеловав Иисуса. За предательство Иуде заплатили 30 сребреников. Но позже он раскаялся в своем поступке и повесился на дереве.

Иудейские старейшины спросили его, сын ли он Божий. Иисус ответил: «Это то, что вы говорите». Иудейские власти передали его римским властям с рекомендацией обвинить его в богохульстве.Говорят, что Понтий Пилат не хотел казнить его, так как не видел преступления, совершенного Иисусом против римлян. Жене Пилата приснился сон, в котором она чувствовала, что Иисус невиновен, и его жена пыталась убедить Пилата отпустить Иисуса. Пилат приказал высечь Иисуса в надежде, что это умилостивит иудейские власти. Однако они по-прежнему хотели, чтобы Иисуса казнили. В праздник Пасхи римские власти по традиции отпускали одного заключенного. Однако толпа выбрала для освобождения не Иисуса, а Варавву — осужденного преступника.Пилат умыл руки, сказав, что это не его преступление.

Распятие Иисуса

Затем Иисуса повели на Голгофу для распятия. Солдаты и некоторые люди из толпы избивали и издевались над ним. Многие другие плакали, видя, как Иисуса ведут на казнь. Ему пришлось нести крест, и однажды он потерял сознание, и ему помог Симон Киринеянин.

Иисуса пригвоздили к кресту с надписью над головой. «Иисус из Назарета, Царь Иудейский» (INRI).Он был распят между двумя разбойниками

Когда солдаты делили его одежды по жребию, на кресте Иисус сказал:

«Отче, прости им, ибо не ведают, что творят».

Иисус умер на кресте, и римский солдат проткнул ему бок копьем, чтобы доказать, что он мертв.

В Евангелиях говорится, что в воскресенье после распятия Мария Магдалина посетила гробницу Иисуса и обнаружила, что она пуста. Его ученики осознают, что Иисус воскрес из мертвых.Хотя такие ученики, как Фома, сомневались в воскресении Иисуса, пока не увидели Иисуса Христа во плоти.

Природа Иисуса Христа

Из-за отсутствия точных исторических записей существуют некоторые разногласия по поводу точных деталей жизни и учений Иисуса Христа. Наиболее широко используемыми источниками являются четыре канонических евангелия – от Матфея, Марка, Луки и Иоанна. Подсчитано, что они были написаны примерно через 70-200 лет после смерти Христа. Есть также много других неканонических евангелий, таких как Фома, Петр и Мария.Особый интерес вызвало открытие свитков Мертвого моря, в которых были обнаружены ранее утерянные тексты.

В истории раннего христианства было много споров о природе Иисуса Христа. Некоторые считали Иисуса прямым воплощением Бога; другие считали его одновременно божественным и человеческим. Были разные ветви христианства, подчеркивающие разные аспекты. Например, гностики подчеркивали имманентность Бога и способность последователей иметь прямые отношения с Богом.

В 325 году нашей эры Никейский символ веры формализовал учение христианской церкви об Иисусе. Они приняли четыре Евангелия как канонические и отвергли многие другие евангелия. Никейский символ веры также уделял большое внимание писаниям и письмам святого Павла. Святой Павел подчеркивал божественную природу Иисуса Христа и важность распятия и воскресения.

Различные взгляды на Иисуса Христа

Просветленные взгляды

«Заповедь новую даю вам, да любите друг друга; как Я возлюбил вас, так и вы да любите друг друга.По тому узнают все, что вы Мои ученики, если будете иметь любовь друг ко другу».

– Иисус Христос, 13:34–35 KJV

Многие ключевые деятели эпохи Просвещения/Возрождения считали Иисуса высшим учителем нравственных и религиозных идеалов, но отвергали притязания на божественность и чудеса, такие как непорочное зачатие. Например, Томас Джефферсон написал «Жизнь и нравы Иисуса Христа» (известную как Библия Джефферсона). Бенджамин Франклин также смотрел на Иисуса Христа как на великого учителя нравственности, но не принимал все учения христианской церкви.

В индуистско-индийской традиции Иисус Христос рассматривается как реализованный духовный Учитель. Человек, достигший самореализации или реализации Бога. Иисус Христос также рассматривается как Аватар — реализованная душа с особой миссией по спасению бесчисленных душ. Многие индийские духовные Учителя считают Иисуса Христа божественным – «воплощением Бога», но они не признают, что Иисус Христос был один в достижении этой духовной реализации.

В исламской традиции Иисус Христос считается важным пророком Бога.

Образец цитирования: Петтингер, Теджван. «Биография Иисуса Христа», Оксфорд, Великобритания – www.biographyonline.net . Опубликовано 19 мая 2013 года. Обновлено 5 марта 2013 года. Обновлено 5 марта 2018 года.

Life of Christ

Жизнь Христа на Amazon

Жизнь и времена Иисуса

Жизнь и времена Иисуса на Amazon

Связанные страницы

Христиане – известные христиане от Иисуса Христа и первых апостолов до католических пап и святых.Включает Святого Франциска Ассизского, Святой Екатерины Сиенской и Святой Терезы.

Люди, которые изменили ситуацию. Мужчины и женщины, которые внесли положительный вклад в мир — в области политики, литературы, музыки, активизма и духовности.

Люди, изменившие мир — известные люди, изменившие ход истории, включая Сократа, Ньютона, Иисуса Христа, Мухаммеда, королеву Викторию, Екатерину Великую, Эйнштейна и Ганди.

Десять способов, которыми Иисус Христос открывает личность Бога

В Ветхом Завете Божий народ Израиля знал Бога как Отца, но только в общем смысле.Например, поскольку Бог — творец всего сущего, его можно назвать «отцом». Иисус Христос, однако, раскрывает совершенно отчетливое отцовство Бога: он открывает, как пишет св. Павел, «Авва» (см. Римлянам 8:15), abba — это сирийское слово, означающее «мой отец».

Abba — это слово, которое намеренно связывает семейные образы, слово интимности. Другими словами, Бог является отцом не только в абстрактном смысле как творец, но и в семейной, интимной манере со своим творением.Кроме того, этот Abba также не просто взывает к Богу как к Отцу в семейной, интимной манере, но взывает к Личности Бога-Отца, Первого Лица Пресвятой Троицы. Ибо во Христе мы не только можем называть Бога Авва , но также получаем откровение об отцовстве Бога Отца от Иисуса Сына, Второго Лица Пресвятой Троицы, вечно рожденного от Отца.

Мы читаем, например, в Иоанна 1:18, что «Бога никто никогда не видел; единородный Сын, сущий в недре Отчем, Он явил.Или, как мы читаем в Матфея 11:27 и Луки 10:22: «Все предано Мне Отцом Моим; и никто не знает Сына, кроме Отца, и никто не знает Отца, кроме Сына, и того, кому Сын хочет открыть».

Как же тогда Иисус открывает Личность Бога Отца? Давайте рассмотрим 10 способов (среди прочих!), которыми откровение Иисуса вовлекает нас в тайну его дочерних отношений с Богом-Отцом.

1. Воплощение (Иоанна 1:1-14) 

«Поклонение пастухов», Матиас Стомер, ок.1625

Воплощение есть внешнее продолжение и расширение исхождения Сына. Как мы читаем в Евангелии от Иоанна 8:42: «Иисус сказал им: если бы Бог был вашим Отцом, то вы любили бы Меня, потому что Я исшел и вышел от Бога; Я пришел не Сам по себе, но Он послал Меня». Справедливость и милосердие невидимого Отца, Его любовь и промыслительная забота о Своих возлюбленных творениях имеют лицо во Христе благодаря Воплощению.

2. Обретение Младенца Иисуса в храме (Луки 2:41-51) 

Обретение Спасителя в храме, Уильям Холман Хант, ок.1854 г.

Как Иисус сказал Марии и Иосифу при их воссоединении: «Разве вы не знали, что Мне должно быть в доме Отца Моего?» Отец, конечно, отличный от самого св. Иосифа, который всего лишь приемный отец нашего Господа.

3. Его проповедь (Матфея 5-7)

Нагорная проповедь, Карл Блох, 1877 г.

В Марка 1:14 мы читаем, что «после ареста Иоанна пришел Иисус в Галилею, проповедуя Евангелие Божие». Эта проповедь наиболее ярко отражена в Нагорной проповеди, в которой подчеркивается отцовство Бога.На самом деле, Бог назван «Отцом» в проповеди 17 раз. Зачем подчеркивать в проповеди отцовство Бога? Потому что Иисус есть Бог-Сын, который призывает нас самих быть сынами Божьими через Него, с Ним и в Нем.

4. Его произведения (Иоанна 5)

Христос, исцеляющий слепого, Эль Греко, ок. 1570 (http://www.metmuseum.org/art/collection/search/436572)

Не только слова Иисуса свидетельствуют о Боге-Отце, но и Его дела.Исцеления, чудеса и все другие действия Иисуса показывают Его великолепие как Сына Божьего. Как говорит сам наш Господь: «Если Я не творю дел Моего Отца, то не верьте Мне; а если сотворю их, то, хотя и не верите Мне, верьте делам, дабы узнать и понять, что Отец во Мне и Я в Отце».

5. Его внутренняя жизнь (Луки 3:21-22; 9:28-36) 

Агония в саду, Рафаэль, ок. 1504 (http://www.metmuseum.org/art/collection/search/437371)

Во внутренней жизни Христа мы видим, что вся Его молитвенная жизнь заключается в Его обращении как Сына к Отцу, а также и Отце, свидетельствующем о Своем Сыне. Например, в обоих случаях Крещения и Преображения Иисус Христос молится, и когда Он это делает, голос с неба провозглашает Его возлюбленным Сыном. Соединяясь с внутренней жизнью Христа, мы проникаем в небесные тайны.

6. Страсти (Матфея 26-27; Марка 14-15; Луки 22-23; Иоанна 13-19)  

Распятие, Фра Анджелико, ок.14 20–23 (http://www.metmuseum.org/art/collection/search/437007)

Ничто так не раскрывает любовь Отца, как Страсти Христовы, показывающие, что бесконечная любовь Отца к человечеству не щадит даже Его единородного Сына. Распятие особенно означает любовь Отца к миру, любовь, которая посылает Его единородного Сына на смерть, чтобы искупить наши грехи. Собственное послушание Иисуса воле Отца, захваченное не более сильно, чем в агонии в саду, свидетельствует о единстве Его собственной воли с волей Отца.

7. Великое поручение Церкви (Матфея 28:16-20) 

Вознесение, Джон Синглтон Копли, 1775 г.

Незадолго до своего вознесения на небо Иисус дает своей католической церкви ее миссию: учить все народы и крестить их. Сама формула крещения открывает нам три лица в одном Боге: когда мы крестимся в страсть, смерть и воскресение Христово, то во имя Отца и Сына и Святого Духа.Три личности в Боге различны, но единосущны, равны и совечны.

8. Послание Святого Духа (Деяния 2)  

Сошествие Святого Духа, Дуччо ди Буонинсенья, ок. 1268

Мы читаем во 2-й главе Деяний о первой христианской Пятидесятнице через 50 дней после Пасхи, что знаменует собой рождение Церкви. Святой Дух нисходит на верующих как основополагающий дар и душа Церкви. Какое это имеет отношение к Богу Отцу? Все, ибо Иисус дает понять, что Святой Дух — это обетование Отца (см. Луки 24:49; Деяния 1:4-5).⊲

9. Вливание Веры (Иоанна 3:36) 

Тайная вечеря, Якопо Тинторетто, ок. 1592-94 гг.

Откровение о Боге-Отце становится для нас еще более личным благодаря вливанию в наш интеллект богословской добродетели веры. Ибо, как говорит Христос в Евангелиях, вера есть уже начавшаяся вечная жизнь: «Верующий в Сына имеет жизнь вечную» (Ин. 3, 36). Обратите внимание, что он говорит «имеет жизнь вечную», а не «будет иметь». Но что такое вечная жизнь, как не познание и любовь Триединого Бога? Как говорит Христос: «Сия же есть жизнь вечная, да знают Тебя, единого истинного Бога, и посланного Тобою Иисуса Христа» (Ин. 17:3).⊲

10. Наше собственное свидетельство о Христе (Матфея 10:32; Марка 8:38; Луки 9:26)

Христос, несущий крест, Эль Греко, ок. 1577–87 гг.

Христианская жизнь веры, надежды и милосердия наиболее полно совершается в нашем уподоблении Христу распятому, ибо Спаситель требует, чтобы мы взяли свой крест, как Он. Но это также несет с собой великое обетование предстать перед Отцом победоносно одетым в наших страданиях: «Так всякого, кто признает Меня пред людьми, того и Я признаю пред Отцем Моим Небесным» (Мф 10:32). ).

Это не единственные способы, которыми наш Господь открывает Отца, но эти десять способов охватывают всесторонний, хотя и краткий обзор. Иисус пришел исполнить волю Отца (Иоанна 6:38), и Он действительно исполнил волю Отца. Именно через Иисуса и Его послушание воле Отца, кульминацией которого являются Его Страсти, смерть и воскресение, мы сами возвращаемся к нашему Небесному Отцу.

Если вам понравилась эта статья и вы хотите узнать о ней больше, посетите наш веб-сайт sjvlaydivision.org, чтобы увидеть различные предложения классов, которые мы предлагаем для Библейских и Катехизических школ, начиная с сентября. Занятия будут предлагаться как лично, так и онлайн, поэтому ходить на занятия с нами никогда не будет так просто. Неважно, в какой части Колорадо вы живете — вы можете пойти на курсы! Каждый найдет что-то для себя — занятия по Священному Писанию, катехизису, католической культуре и искусству, молитве… что угодно.