Буддизм в Україні: історія, проблеми та перспективи розвитку

Незважаючи на те, що буддизм у його поверхневих формах був відомий в Україні досить давно завдяки регулярним контактам українського козацтва з калмиками, що сповідають буддизм, інтерес до буддизму в його філософсько-етичних аспектах виник в Україні в середовищі культурної і наукової інтелігенції лише в XIX столітті.

Історія поширення буддизму в Україні

Незважаючи на те, що буддизм у його поверхневих формах був відомий в Україні досить давно завдяки регулярним контактам українського козацтва з калмиками, що сповідають буддизм, інтерес до буддизму в його філософсько-етичних аспектах виник в Україні в середовищі культурної і наукової інтелігенції лише в XIX столітті. Глибше ознайомлення українців із буддизмом було перервано в радянський період, коли переслідувався будь-який інтерес до духовних учень, що бодай якось відрізнялися від комуністичної ідеології. У результаті, такий інтерес не міг бути повноцінно вдоволений, а тим більше перерости в певні організаційні форми. Тому перші в Україні відкриті систематичні лекції з буддизму, духовні проповіді й наставляння з буддійських практик відносяться до 1989 року, коли силовий та ідеологічний тиск радянської системи значно послабшав. Тоді ж в Україні пройшли перші буддійські посвяти та з’явилися перші мирські послідовники буддизму, що пройшли канонічний обряд прийняття буддійського Прихистку в Трьох Коштовностях – Будді, Вченні (Дхармі) й Громаді (Сангсі).

Ця діяльність велася, в основному, в трьох областях Східної України: Донецькій, Луганській і Харківській. Саме такий територіальний розподіл імовірно був обумовлений найменшим впливом традиційної християнської культури на масову свідомість мешканців цих індустріальних регіонів. Це підтверджується, зокрема, й тим фактом, що наразі саме в цих областях зосереджена найбільша кількість громад і релігійних центрів неправославних конфесій: протестантських (різних течій), мусульманських, іудейських та буддійських.

Перша в Україні офіційно зареєстрована буддійська громада була організована в м. Донецьку в 1991 році. На сьогодні в Україні існує близько сотні буддійських громад і груп, 38 з яких мають офіційну реєстрацію і статус юридичної особи. Найчисленніші громади й групи належать до тибетського напрямку буддизму – тантричної традиції Ваджраяна («Діамантова Колісниця»). З них найбільш поширені громади Карма Каг’ю, головного відгалуження тибетської школи Каг’ю-па. Вони об’єднані у всеукраїнський релігійний центр «Українська Асоціація Буддистів Школи Карма Каг’ю». В Україні духовна практика цього центру орієнтована винятково на мирян. Громади й групи послідовників цього напрямку є майже в усіх обласних містах України. Офіційним друкованим органом «Української Асоціації Буддистів Школи Карма Каг’ю» є часопис «Буддизм сьогодні».

Наступною за кількістю як громад, так і послідовників є також тибетська школа Нінгма-па, перші українські громади якої об’єдналися в 1993 році з метою максимально ефективного поширення буддизму в Україні у всеукраїнське духовне управління «Буддійський духовний Орден Лунг-жонг-па» (у перекладі з тибетської «Охоронці Заповідей»). Діяльність цієї школи в Україні орієнтована як на мирську, так і на традиційну чернечу модель буддійської духовної практики, саме тому в селищі Ольгинка Волноваського району Донецької області будується буддійський монастир. Громади школи Нінгма-па були першими в Україні, що почали систематичну проповідь буддизму й одержали офіційну реєстрацію. Офіційним друкованим органом буддійського духовного Ордену Лунг-жонг-па» є газета «Левовий рик», виданий також перший номер буддійського просвітницького часопису «Дао». Також ця організація має свій веб-сайт «Нінгма в Україні» (www.ningma.agava.ru та www.ningma.kiev.ua), який на сьогодні є однією з найдокладніших російськомовних інформаційних баз з питань буддизму і входить у міжнародне кільце буддійських сайтів «Dharma-net».

Третьої за кількістю послідовників і громад в Україні є школа Дзогчен, яка, як окрема школа буддизму, оформилася на Заході наприкінці XX століття зусиллями Чог’яма Намхая Норбу, тибетського лами в еміграції . Як і Карма Каг’ю, ця школа в Україні орієнтована на буддистів-мирян.

Ці три школи наразі є основними осередками поширення буддизму в Україні.

Крім них існує також кілька громад і груп інших буддійських традицій:

• школа Сон – корейське відгалуження школи Чань або ж Дзен;
• Нітірен-сю – японська школа, представлена в Україні духовним Орденом Ниппондзан-Меходзі;
• групи й громади, що не мають чіткої орієнтації на ту чи іншу буддійську школу і заявляють про себе як про таких, що належать до традиції Махаяна («Велика Колісниця»).

Наші спостереження протягом більш як п’ятнадцяти років показали, що як в Україні, так і на всій європейській частині пострадянського простору існує кілька основних мотивацій, згідно з якими люди починають цікавитися буддизмом:

• інтерес до екзотики, прагнення підняти особисту значимість шляхом приналежності до чого-небудь «таємного», «езотеричного», «тантричного». Як правило, велика частина людей з подібною мотивацією втрачає свій інтерес до буддизму, коли стикаються з його вимогами серйозної особистої практики;
• ставлення до практики буддизму, як до частини психологічної підготовки в різних видах східних військових мистецтв, хоча це й не зовсім правильно з погляду розстановки пріоритетів. Проте більшість із людей, що прийшли до буддизму на підставі цієї мотивації, переймаються буддійськими практиками досить глибоко й серйозно; саме групи східних єдиноборств є тими основними центрами, через які буддизм найчастіше проникає в молодіжне середовище;
• інтерес до буддійських психотехнік як до методів зміни своїх психологічних якостей, рішення особистих психологічних проблем. Ця мотивація була й залишається однією з основних у країнах Західної Європи й у США. В Україні також спостерігається тенденція до збільшення числа людей, що приходять до буддизму з цією мотивацією.

Останнім часом ми спостерігаємо значне посилення інтересу до буддизму саме як до системи, що дає практичні плоди вже в цьому житті, «тут і зараз», а не в загробному чи потойбічному світі. Те, що це саме практичний інтерес до філософсько-психотехнічних аспектів буддизму, а не звичайне прагнення людей до «екзотики», свідчить той факт, що ні серед керівництва буддійських громад, ані серед маси звичайних буддистів практично немає представників національних меншин, що проживають в Україні (буряти, калмики, корейці, китайці, тувинці) і для яких є традиційним сповідання буддизму в його ритуально-обрядовій формі.

Ми вважаємо, що це дуже важлива тенденція, оскільки вона веде до усвідомлення в суспільстві реальної цінності буддизму як загальнолюдського надбання, а не як екзотичного східного культу.

Проблеми розвитку буддизму в Україні

Однією з головних проблем поширення буддизму не тільки в Україні, але і взагалі в західному середовищі, є, з одного боку, його вимогливість до особистої практики Вчення. Це вимагає досить високої культури мислення й прагнення до самовдосконалення. З іншого боку, незвичність буддійської символіки й ритуалів (особливо в їхній тантричній версії) для західної людини часто створює певні перешкоди для розуміння сутності Вчення Будди.

Відсутність, на відміну від країн Західної Європи й Америки, досить великої діаспори вихідців із країн, де буддизм є традиційною релігією (Японія, Китай, Корея, В’єтнам, Таїланд, Індія) чи, на відміну від Росії, де є досить численні національні меншини компактного проживання, що традиційно сповідають буддизм (буряти, калмики, тувинці) – ставить перед буддистами України завдання, що в інших західних країнах не стояли настільки гостро.

Необхідні тривалі свідомі зусилля як традиційних буддійських Учителів, так і їхніх українських послідовників для адаптації символіки, термінології та ритуалів до культури, ментальності й сучасного способу життя в Україні. Оскільки одним з основних постулатів буддизму є неприхильність до суто зовнішніх форм поширення Вчення, то це завдання є цілком здійсненне й певна робота в цьому напрямку вже досить давно ведеться деякими українськими буддійськими організаціями.

Значним гальмом у розвитку і поширенні буддизму в Україні є практично повна відсутність вітчизняної наукової школи буддології і, як наслідок цього, відсутність української буддійської термінології, що значно утруднює переклад буддійських канонічних і філософських текстів на українську мову. Це тим більше сумно, що сусідня Росія переживає «ренесанс» вітчизняної науковий буддології: щорічно перекладаються й видаються праці буддійських Учителів, ведеться серйозна науково-дослідна робота, систематично здійснюються закордонні контакти з традиційними буддійськими центрами, саму Росію щорічно відвідують і дають наставляння всесвітньо відомі буддійські Вчителі.

Факт відсутності української наукової буддології прикрий ще й тому, що буддійська філософія зробила (і робить донині) помітний вплив на різні західні філософські течії. Отже, вивчення філософії у вищих навчальних закладах не може вважатися, на мій погляд, повноцінним без знання основ філософії буддизму.

Також великою проблемою є і те, що в наукових колах ще нерідко зустрічається недостатнє розуміння буддизму як системи у першу чергу, психотехнічної, де всі ритуально-обрядові, морально-етичні та філософські аспекти підлягають винятково одній мети – зміні й очищенню людської свідомості, приведення його до найвищої точки досконалості й гармонії, що умовно йменується Просвітлінням.

Вузько спеціальний філософський, культурологічний чи історичний підхід не дає повноцінної картини ні самого Вчення Будди, ні розуміння суті діяльності окремих буддійських Учителів як давнини, так і сучасності, ні механізмів різних течій і шкіл буддизму, ні динаміки розвитку й поширення буддизму в сучасному світі.

Наукові дослідження в цих галузях також не можуть вважатися повноцінними без достатнього рівня компетентності в питаннях буддизму, історії і культури країн Південно-Східної Азії, де буддизм зробив найістотніший вплив на всі сторони життя.Ще однією проблемою, що серйозно сковує поширення буддизму в Україні, є фактична нерівність в Україні різних конфесій. Незважаючи на те, що як українська Конституція, так і Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації» декларують рівність різних конфесій, у дійсності ця рівність розглядається державними структурами за принципом «усі рівні, але деякі – рівніші». І мова тут іде не тільки про буддизм – подібні проблеми виникають, особливо в областях Східної України і в Республіці Крим, і в різних протестантських Церков, ба навіть у православних Київського Патріархату та в греко-католиків. Так, наприклад, Державний комітет України у справах релігій відмовив греко-католицької церкви заснувати в Донецькій області єпархіальне управління лише на підставі того, що донецька держадміністрація вважала це «недоцільним», і це притому, що в Донецькій області існує кілька десятків греко-католицьких громад. Знадобилася публічна заява кардинала Гузара, щоб це рішення було переглянуто. На підставі такого ж формулювання про «недоцільність» Державним комітетом із справ релігій відмовлено в офіційній реєстрації єдиному в Україні буддійському духовному навчальному закладу – Буддійської академії України. Причому, незважаючи на рішення Верховного Суду України про незаконність цього відмовлення, Держкомітет у справах релігій і до сьогодні під різними приводами відмовляється реєструвати цей навчальний заклад.

Подібна ж історія триває вже протягом восьми років із реєстрацією буддійського монастиря Шейчен-лінг у Донецькій області. Незважаючи на те, що він був освячений і de faсto діє з 1993 року, і Донецька рада у справах релігій, і Державним Комітетом зі справ релігій відмовляються реєструвати його на підставі того, що (цитую витримку з офіційної відповіді Донецької облдержадміністрації) «За останньою інформацією Державного комітету України у справах релігій віронавчальна доктрина буддійської громади «Храм Шейчен-лінг» включає деякі ще недостатньо відомі в Україні методи трансформації свідомості і внутрішніх енергій». І це при тому, що ця громада належить до школи Нінгма-па – широко відомої і найдавнішої зі шкіл тибетського буддизму, одним із верховних ієрархів якої є Його Святість Далай-лама XIV.

Особливо приголомшливий випадок сваволі з боку державних структур стосовно буддійської громади відбувся в місті Харкові: у буддійської громади Ордену Ніппондзан-Меходзі був забраний діючий більше двох років монастир, що був у цьому місті. При цьому робилося це не за рішенням суду, а за рішенням місцевої держадміністрації.

Незважаючи на те що стаття 161 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за «образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями», у пресі зустрічаються публікації, де буддизм обзивається «сатанізмом», а буддисти – «екстремістами» і «терористами».

Можна з упевненістю говорити про те, що в Україні існують два види закону стосовно так званих «нетрадиційних» конфесій: один вид – це офіційні законодавчі акти, покликані показати обличчя владних структур у привабливому для української і міжнародної громадськості демократичному світлі, і другий вид – неписані закони реальної практики виконання законодавчих актів. Суть цієї практики стосовно «нетрадиційних» конфесій досить ясно сформулював у своєму інтерв’ю газеті «Кримська правда» голова Ради у справах релігій при Раді Міністрів Республіки Крим В. А. Малиборський, що на питання кореспондента про рівність у правах усіх конфесій, зафіксованому в українському законодавстві, відповів: «Гадаю, законодавці поспішили саме з таким підходом. Результат бачимо в наявності, як то кажуть. Треба було вивчити досвід Європи. Є чимало повчальних прикладів. Наприклад, у Греції православ’я є, по суті, державною релігією. Щоб побудувати культовий будинок іншої конфесії, не православної, треба крім державних архітектурних погоджень одержати «добро» головного православного архієрея. Прозелітизм – переманювання віруючих з однієї конфесії в іншу – вважається в Греції злочином і карається законом». Не дивно, що при фактичній наявності в Криму біля десятка буддійських громад, жодна з них не зареєстрована офіційно.

Проблема складних взаємин між буддійськими громадами в Україні й українською владою пов’язана, на мій погляд, насамперед з тим, що з падінням комуністичної ідеології українські владні структури залишилися без ідеологічної опори, звідси і прагнення створити нову обов’язкову для всіх ідеологію, однією зі складових якої є «панівна роль» традиційного православ’я. Ідеї ж демократії для владних структур України абсолютно далекі, оскільки найбільший відсоток чиновників – це старі кадри, виховані на комуністичній ідеології. Особливо яскраво це видно в середовищі чиновників, що мають відношення до Державного комітету України в справах релігій і до обласних Рад у справах релігій: практично всі керівники цих структур були причетні до придушення релігійної свободи в Україні в радянський період. Досить наочним є такий факт: головним релігієзнавчим експертом Держкомітету в справах релігій є пан Козловський І. О. – відомий у релігійних колах Донецької області як людина, що активно фабрикувала в радянський час за замовленням КДБ релігієзнавчі експертизи, на підставі яких вироблялися масові арешти й осуди віруючих різних конфесій. Сьогодні ця людина готує нові кадри релігієзнавців на базі Донецького державного інституту штучного інтелекту. Навряд чи світогляд цих новоспечених “релігієзнавців” будуть відрізнятися особливою віротерпимістю й демократизмом.

Також дуже часто можна стикнутися з неправильним ставленням до буддизму , як до фактора, ворожого для відродження національної української культури. Особливо це відчутно в українських націонал-патріотичних колах. Таке ставлення є частиною ширшої проблеми – підхід до духовно-релігійних течій лише з вузької ідеологічної точки зору. Релігійні вчення розглядаються з погляду їхньої застосовності в ідеологічній і політичній боротьбі, у той час як завдання будь-якої духовної течії це стояти над всякою політичною й ідеологічною упередженістю, не даючи тим самим ідеологам і політикам вийти за рамки загальнолюдських духовних принципів. Історичний досвід уже показав, що всякий раз, коли релігійні принципи підкорялися швидкоплинним політико-ідеологічним інтересам – це неминуче приводило до духовної деградації тієї нації, де це відбувалося.

Мають місце і достатньо часті прояви конфесійної нетерпимості з боку представників найбільш розповсюдженої в Україні православної церкви Московського Патріархату, що користається значною підтримкою з боку органів місцевої влади і членів обласних держадміністрацій у Східній Україні. До нас неодноразово надходила інформація, що православні священики Московського Патріархату, а також і Української Автокефальної Православної Церкви в бесідах зі своїми віруючими називають буддизм не інакше, як «сатанізмом».

Ще однією істотною проблемою є спекуляція на буддизмі в чисто комерційних цілях, створення груп і сект, що прикриваються буддійською термінологією з метою експлуатації своїх послідовників. Діяльність подібних організацій типу сумно відомої «Аум Сінрікьо» чи його менш відомого вітчизняного аналога – «Білого лотоса» з центром у місті Черкаси – помітно дискредитує Вчення Будди в масовій свідомості й служить прекрасним виправданням для чиновників, що перешкоджають діяльності справжніх буддійських організацій.

Останнім часом ця проблема вже не стоїть так гостро багато в чому через працю російських буддологів і перекладачів буддійської літератури, оскільки завдяки десяткам виданих у Росії творів буддійських Учителів різних традицій уже досить проблематично спекулювати на браку інформації про буддизм.

Перспективи розвитку буддизму в Україні

Розглядаючи перспективи розвитку буддизму в Україні, варто мати на увазі, що це Вчення єдине на сьогоднішній день, що знімає конфлікт між вірою, тобто емоційним досвідом, і розумом – досвідом раціональним. Саме тому Альберт Ейнштейн ось як писав про буддизм: «Релігія майбутнього буде космічною релігією. Вона повинна буде перебороти уявлення про Бога як про особистість, а також уникнути догм і теології. Охоплюючи і природу, і дух, вона буде ґрунтуватися на релігійному почутті, що виникає з переживання осмисленої єдності усіх речей – і природних і духовних. Такому опису відповідає буддизм. Якщо і є релігія, що зможе відповідати сучасним науковим потребам, то це буддизм».

Саме ця здатність буддизму сполучати об’єктивний і суб’єктивний досвід у процесі духовної практики робить його привабливим в очах людей, чий рівень знань і внутрішньої культури переріс рамки місцевого релігійного традиціоналізму. І саме тому буддизм поширюється як на Заході, так і в Україні в середовищі насамперед студентства, культурної й науково-технічної інтелігенції. Буддизм приваблює не їхньою екзотикою, як вважають деякі, і не «утечею від життя», як проголошувала ще недавно атеїстична пропаганда, а відвертою практичністю своїх прийомів, що дозволяють вирішувати реальні повсякденні проблеми, зв’язані з високою психологічною напруженістю сучасного життя і відповідальністю за прийняті рішення.

Правильність цього твердження ілюструється тим фактом, що в Україні відбувається поширення буддійських практик класу так званої Аннуттара-йога тантри (Практики найвищої йоги), тобто практик, не обумовлених символікою і ритуалістикою, і таких, що дають швидкі плоди у сфері керування власною психікою. Ці практики вимагають високого стартового інтелектуального і психічного потенціалу адептів, що і є однією з причин того, що буддизм поширюється в середовищі, де цей потенціал є основою професійною діяльність (наука, культура, мистецтво, високі технології).

Це середовище на сьогоднішній день в Україні є незадоволене стосовно своїх духовних запитів. Це, у першу чергу, пов’язано з тим, що традиційні християнські Церкви не можуть запропонувати досить глибокого Вчення, яке б не входило в конфлікт із сучасними науковими знаннями й способом життя. Тому тенденція поширення буддизму у вищезазначеному середовищі продовжиться й надалі, причому цей процес буде йти по висхідній.

З огляду на те, що це середовище активно впливає на формування громадської думки, суспільних стереотипів і спрямованості масової культури, то надалі варто очікувати, що спрощені й скорочені елементи буддизму будуть проникати в ширші маси. Це проникнення буде йти через введення в повсякденну мову усе більшої кількості буддійських термінів (так, наприклад, слова «карма», «нірвана» і «медитація» уже щільно закріпилися в повсякденній лексиці), а також – через здобутки як серйозної, елітарної літератури та мистецтва, так і через прояви маскультури: пісні, музику, художні фільми й літературу.

Складна економічна ситуація в Україні й порівняно невелика кількість буддистів у державі навряд чи дозволять найближчим часом виникнути хоч трохи відчутному прошарку буддійського чернецтва. Причому, якщо навіть і з’являться чернечі спільноти, то вони будуть напевне дотримуватися так званої чаньскої (від назви буддійської школи Чань) моделі чернецтва – моделі активної взаємодії з мирським середовищем, мінімально обумовленої специфічними ритуалами чернечої поведінки (що притаманне, наприклад, школам Тхеравади).

У силу тих же економічних причин також малоймовірно, що в найближче десятиліття виникнуть великі буддійські монастирі чи будуть побудовані великі буддійські храми. Найімовірніше, що нові буддійські монастирі й храми йтимуть шляхом їхньої мініатюризації й економічної самодостатності.

Проте дуже перспективним виглядає створення того, що на Заході зветься Дхарма-центрами – сучасними аналогами буддійських храмів, де пріоритет відданий не ритуалу й обрядовості, а проповіді, дачі наставлянь зо різних аспектів буддизму і медитативної практики. Будучи абсолютно відкритими для всіх тих, хто цікавиться буддизмом, позасектарними стосовно різних його течій і не обумовленими обрядовістю, ці Дхарма-центри будуть ефективними поширювачами Вчення Будди в Україні.

Для людей, що бажають більш серйозно зайнятися власне медитативною практикою, в Україні, ймовірно, вже в найближчій перспективі виникнуть так звані ретритні центри – центри, спеціально пристосовані для стабільної практики медитації. Подібні центри вже є в Росії, а в США і Західній Європі вони стабільно функціонують уже більше тридцяти років. Ці ретритні центри є сучасним аналогом буддійського монастиря, де, однак, людина не приймає чернечих обітниць, дотримуючись лише мінімального зводу буддійських норм повсякденного життя, що робить ці центри привабливими для буддиста-мирянина, котрий не має можливості залишити мирські справи на тривалий час.

Також, безсумнівно, буде рости число відкритих лекцій про буддизм і кількість різних медитативних тренінгових груп, оскільки з кожним роком буде збільшуватися кількість людей, що бажають активно поширювати Вчення Будди. При цьому малоймовірно, що матимуть місце ритуально-обрядові аспекти буддизму, адже для формування середовища, де буддизм уже вважатиметься традиційною релігією і де обрядовість буде затребувана в достатній мері, повинні пройти десятиліття і вирости кілька поколінь українців, для яких буддизм був би традиційною, «сімейною» релігією з усіма атрибутами, властивими релігії.

Таким чином, поширення буддизму в Україні буде йти шляхом його адаптації, по-перше, до мирського способу життя переважної більшості українських буддистів, а це припускає і відповідну подачу буддійських психотехнік. По-друге, потрібна буде й адаптація до досить високого науково-культурного рівня мирських послідовників, що постійно вимагатимуть від буддистів-місіонерів уміння провести паралелі між Вченням Будди й останніми науковими відкриттями в області фізики, психології, біології й інших прикладних наук. По-третє, не менш важливе місце посідатиме й адаптація буддійської термінології, символіки, обрядовості і ритуалістики до близьких і значущих аналогів традиційної української культури й сучасного національного менталітету.

Не викликає сумнівів, що вже найближчим часом у середовищі буддистів України підсилиться тенденція одержувати інформацію про буддизм не опосередковано – із книг, а запрошуючи в Україну авторитетних буддійських Учителів різних буддійських традицій. Це дозволить одержувати компетентні наставляння з різних аспектів буддійської філософії та практики безпосередньо від корінних носіїв Учення. Зараз більшість духовних контактів українських буддистів із буддійськими Учителями відбувається в Росії, буддійське співтовариство якої значною мірою численніше і фінансово забезпеченіше, у силу чого має змогу регулярно запрошувати Вчителів у свою країну.

На сьогоднішній день питання про запрошення авторитетних буддійських Учителів в Україну вже не раз піднімалося в різних українських буддійських громадах і єдиною перешкодою до його позитивного вирішення є недостатні, поки що, фінансові можливості цих громад.

У майбутньому повинно бути також вирішене питання про відправлення представників буддійських громад України на навчання в традиційні східні буддійські центри. Це дозволить українським буддійським громадам мати надалі в Україні своїх компетентних фахівців у питаннях Учення (як його мирської, так і чернечої галузі).

Ще одним важливим завданням, що стоїть перед буддизмом в Україні і яке виходить за рамки власне буддизму, є розвиток вітчизняної наукової буддології. Наукове вивчення буддизму просто приречено на розвиток в Україні, оскільки без цього, як уже було зазначено вище, неможливий ні повноцінний розвиток філософської думки, ні вивчення історії й культури народів Південно-Східної Азії.

Розвиток вітчизняної український буддології і розробка української термінологічної бази для перекладів буддійських текстів бачиться цілком здійсненним завданням, з огляду на наявність в Україні достатнього наукового потенціалу. У цій справі дуже перспективним може бути співробітництво учених-буддологів і практикуючих буддистів, компетентних у питаннях Учення. Також дуже перспективним у цьому плані має стати як проведення професійних наукових конференцій на теми буддизму , так і семінарів для студентів, що вибрали ті сфери науки, де знання буддійської філософії, історії і психотехнік можуть виявитися корисним.

Вирішення цих завдань для України є надзвичайно актуальним і з того боку, що наразі практично вся інформація про буддизм іде в нашу країну з Росії, що робить буддизм ще одним своєрідним “агентом” російської культурної експансії.

Перспективним убачається також і участь представників буддійських громад України в іноземних і міжнародних буддійських заходах. Подібна діяльність може значно підвищити популярність України на Заході й підняти імідж нашої країни на міжнародній арені як держави дійсно демократичної і такої, що реально, а не на словах дотримується принципів свободи совісті.

Підсумовуючи все вищесказане можна з досить великим ступенем упевненості говорити про те, що буддизм уже пустив корені на українській землі й що він має досить обґрунтовані перспективи для подальшого розвитку й поширення в Україні.

Дорже Жамбо Чойдже-лама

керівник буддійського духовного Ордену Лунг-Жонг-па в Україні, настоятель монастиря Шейчен-лінг, Донецька область, Волноваський район, селище Ольгинка

Карпатские горы и буддизм из Донбасса • Ukraїner

Карпатские горы и буддизм из Донбасса • Ukraїner

Возле села Кривополье в Карпатах расположилась одна из старейших буддистских общин в Украине, изначально она была основана в Донецке. После начала военного конфликта на Донбассе они были вынуждены оставить свой регион и переехать в Карпаты. Монахи мечтают о прекращении войны и возвращении оккупированных территорий в состав Украины.

Они бреют головы наголо и надевают белоснежные халаты с оранжевыми накидками ангса (традиционная одежда буддистских монахов — ред). Они просыпаются на рассвете и читают молитвы солнцу. Их внешний вид и быт нетрадиционны для украинцев, но живут они, буддистские монахи, в Карпатах и разговаривают на украинском языке.

Несмотря на историческую принадлежность украинцев к христианской религии, буддизм имеет довольно давние исторические связи с нашей страной. Общая мода на восточную практику распространилась во второй половине XIX века преимущественно в кругах интеллигенции, но есть упоминания о контактах козаков с калмыцкими буддистами еще в ХVIII веке, благодаря которым эти идеи впервые и попали в Украину.

Первая буддистская религиозная община была официально зарегистрирована в Донецке в 1991 году. По состоянию на 2017 год в Украине зарегистрировано уже 59 общин. Но это только официальная цифра, на самом деле их гораздо больше. До войны деятельность буддистских центров в независимой Украине в основном была сосредоточена на Слобожанщине: в Донецкой, Луганской, Харьковской областях. После оккупации сторонникам восточных практик пришлось расселяться по разным уголкам Украины. Эта история — о религиозных переселенцах, которые теперь проживают в Карпатах вблизи поселка Кривополье Верховинского района.

Война

Сергей Филоненко — монах ордена Лотосовой сутры. Он рассказывает, что именно их община является старейшей в Украине. Она возникла сразу после провозглашения независимости, а помог ее зарегистрировать украинский религиовед Игорь Козловский, который на момент оккупации был вынужден остаться в Донецке, затем попал в плен, а в декабре 2017 был освобожден вместе с другими пленными.

Сергей Филоненко родом из Донбасса, прожил там всю свою жизнь:

— Я родился в Донецкой области, но в поселке гораздо более старом, чем Донецк, Нижняя Крынка — это украинский поселок. Там была какая-то козацкая застава или паланка, и еще есть река такая — Нижняя Крынка. Но пришли люди, начали рыть шахты. И был там такой шахтерский городок, туда моя мама переехала из Луганской области. Так я появился там. Но там степи. Я очень люблю степь. Этого мне не хватает. А здесь я еще не чувствую, что это моя земля.

Паланка

Административно-территориальная единица (округ) в Запорожской Сечи, тождественна полку на Гетьманщине во главе с полковником.

Живя на Слобожанщине, члены буддистской общины много путешествовали по миру, особенно в Гималаи. Сергей признается, что на Донбассе люди воспринимали их по-разному, некоторые даже подкалывали: «Кришна, иди в шахту», хотя, по иронии судьбы, среди самих монахов есть и настоящие шахтеры. Однако буддисты не делят людей на «своих» и «чужих», поэтому Филоненко в сложном вопросе «восток-запад» выражает срединную позицию:

— Я вижу, что у украинцев есть нечто общее. И этого общего гораздо больше, чем остального. Остальное — это характер, язык и все прочее. Люди не слишком отличаются в глубине.

Буддизм — пацифистская религия, поэтому в мировоззрении истинного ее последователя отсутствуют понятия «враг», равно как и чувство ненависти:

— У меня в сознании никогда такого не было, чтобы я кого-то считал чужаком. Я не такой открытый человек по характеру, но у меня нет врагов. У меня нет ненависти ни к кому, я не ненавижу людей, которые забрали мой Донбасс, скажем так. Я там живу, это была моя семья, родина, а сейчас я не могу туда приехать, но у меня нет ненависти к этим людям. Я вижу, что они просто как больные, понимаете? Это если бы врач ненавидел больных людей…

Война прервала строительство Священного Кургана Мира, который монахи возводили на горе у Северского Донца, и заставила буддистов искать другие «места силы». Сначала, по совету учителя Дзюнсея Терасавы, монахи купили дом на берегу Днепра в Черкасской области, и часть общины осталась там.

Место Пути

В Карпатах последователи ордена находятся уже больше года. Сергей говорит, что называть их поселение, и даже дом, в котором они медитируют, храмом — неправильно:

— Мы называем это «Местом Пути». На японском языке будет «додзё». «До» — это «дао» или «путь», а «дзё» — это «место». И получается — «Место Пути». Кстати, например, те, кто занимаются каратэ или кэндо, также называют свои места (для тренировки — ред.) «Додзё». Потому что они также практикуют путь: путь меча или путь каратэ. Додзё.

В Карпатах поиски удачной локации продолжались дольше. Однако когда с местом было уже решено, вместо старой гуцульской хаты, которую не удалось сохранить, лишь за семь месяцев монахи построили новую и начали жизнь с чистого листа. Во дворе планируют разбить традиционный буддистский сад в японском стиле:

— Мы долго искали по всем Карпатам, почти три года, и в Закарпатье, но нашему Учителю не очень нравилось. Но в последний раз приехали уже в Верховину. Ему понравились эти ландшафты, от Кривопольского перевала до Верховины. Ильци, Кривополье — очень мягкие горы, приятные пейзажи. И начали искать здесь, много участков мы смотрели разных, но что-то нас не удовлетворяло. Затем, когда возвращались и переезжали Кривопольский перевал, такой большой олень перебежал нам дорогу, и Сэнсэй сказал, что это знак, что сам дух леса показывает нам место, где быть. И мы начали искать и, в конце концов, остановились вот здесь.

Сергей рассказывает, что сначала местные настороженно отнеслись к пришельцам с необычной верой. Были также проблемы с местными националистами и православной общиной, но со временем люди привыкли и приняли буддистов на своей земле. Монах убежден, что если с людьми общаться, они открываются и перестают относиться враждебно к чужакам:

— Продавщица мне говорит: «А действительно же гуцулы лучшие люди в мире?». Я говорю: «Я бы так не сказал, я видел и много других». Я ей говорю: «Ну, например, кавказцы — тоже горцы, а гораздо гостеприимнее. Они там встречают, а вы… Я тут сколько, а вы в гости ни разу так и не пригласили ». А она: «Все же мы хорошие».

В село Кривополье Сергей ходит редко: раз в неделю купить продуктов или по другим делам. Но если бы ни необходимость, говорит, вообще бы не спускался. Хотя в целом, с соседями, продавцами и другим местным населением монахи общаются часто и без проблем — со всеми здороваются, не хотят жить в сплошной изоляции от мира, а значит находиться вне понятия «сангха» (гармония — ред.):

— Некоторые местные люди понимают, что это молитва. Им нравится, что мы здесь солнце встречаем и провожаем. И они радуются. Даже есть один местный… он немного выпивает лишнего, но он радуется нашим молитвам, и мне это нравится. Ему не нужно объяснять какие-то сложные истины. Этого не нужно. Он просто услышал молитву, и он знает, что мы солнце встречаем и что это важно. Он чувствует уже какую-то глубину, и хотя он там алкоголик или кто. Вот это мне приятно.

Сейчас на горе проживает 20 монахов, и все они являются старожилами ордена. Сергей надеется, что с переездом на новое место у них появится больше сторонников, ведь религиозную практику необходимо поддерживать — негоже, чтобы все закончилось на них.

Орден Лотосовой сутры

Сергей Филоненко к буддизму пришел во времена Перестройки. Тогда он был женат, а когда стал монахом, ему было уже 30. Во время политической неопределенности он начал интересоваться восточными практиками, читал много книг, но не знал, на чем конкретно остановиться. Определиться помог случай, когда Сергей написал письмо в Петербургский дацан — крупнейший и старейший в то время буддистский центр в СССР — и впоследствии его пригласили приехать. Там возникла идея зарегистрировать в Донецке первую в Украине буддистскую общину. С тех пор к ним начали приезжать Учителя.

Среди украинских общин популярна тибетская линия буддизма. Линия, к которой принадлежит Сергей, называется «орден Лотосовой сутры» или «орден Ниппондзан Мёходзи», наставником которого является Сэнсэй Тэрасава Дзюнсей. Это дальневосточный буддизм, он, прежде чем добраться до Украины, прошел путь через Центральную Азию, Китай, Корею, и наконец, Японию, из которой приехал Учитель Сергея и других украинских монахов. Личность Учителя имеет в буддизме очень большое значение, в частности и потому, что он решает, кому дать шанс стать монахом:

— Мы не выбираем-то, просто Учителя встретили. Но на самом деле эта линия (Ниппондзан Мёходзи — ред.), на гораздо старше и более развита. Вообще, китайский буддизм был когда-то сильный, еще до этих всех экспериментов. В истории китайский буддизм достиг самого высокого уровня. Но в мире очень популярен тибетский буддизм. Это просто мода, я считаю. Это одно учение, понимаете, один учитель Будда, но много в нем различных аспектов.

По словам Сергея, официальной иерархии в буддизме, как в других религиях мира, нет. Даже Далай-лама является таким же монахом, как и все. Отличаются монахи друг от друга только по возрасту и опыту, ведь те, кто постарше и получили больше мудрости, заслуживают уважения других:

— Старшие садятся ближе к алтарю, ближе к Учителю, а младшие — с другой стороны. Но Учитель берет младших к себе, чтобы их развивать, больше с ними времени проводить.

Ежедневно карпатские монахи выполняют религиозные практики. В шесть утра в хорошую погоду они поднимаются на гору и начинают церемонию: встречают солнце со специальной молитвой. Вернувшись в дом, заканчивают утренний ритуал Лотосовой сутрой, которую читают преимущественно на русском, но также есть частичный перевод на украинский. Затем монахи принимаются за бытовые дела: готовят еду, убирают, заканчивают какие-то другие работы. Буддисты пытаются ежедневно найти хотя бы два часа в день для индивидуального обучения: чтения философских или научных текстов, изучения языков и тому подобное. Заканчивается день вечерней церемонией. Молиться в гармонии с природой — это главная цель проведения религиозных практик:

— У нас есть хорошая гора Кострич. Оттуда открывается вид на Чорногорский хребет. Было бы неплохо раз в неделю туда выходить и молиться вокруг — на все Карпаты, на весь космос.

Кроме общепринятых молитвенных практик, орден Лотосовой сутры известен своей миротворческой деятельностью. Сергей говорит, что представители тибетского буддизма редко участвуют в политических акциях:

— Когда между Индией и Пакистаном было напряжение и чуть не началась ядерная война, то наш Учитель организовал марш мира. В 2002 году это было. И не просто, что мы сами взяли флажки и пошли, нет! Это было на уровне государств. В Пакистане поддерживали политики и генералы — была охрана. Это все поддерживалось очень сильно также в Индии. Многие люди встречали, и все это было в масс-медиа. Мы это делали с верой, что наша молитва может помочь это остановить. Мы объясняли, в чем заключается истина — что учение Будды объединяло эти земли еще задолго до того, как там появился ислам.

Украинские буддисты имеют связи с другими религиозными общинами, в частности исламом. Учитель Тэрасава Дзюнсей стоял во главе многих миротворческих инициатив. Он написал письмо Саддаму Хусейну с просьбой сохранить Ирак, сложив полномочия президента и переехав в другую страну. Во главе с японским Сэнсэем монахи также ездили в Чечню, когда там в который раз обострился конфликт с Россией. По мнению Сергея, именно ортодоксальный ислам привел к трагической развязке на той территории:

— Чеченцы — это суфии, вы знаете об этом? Они суфии традиционно, но потом … Это на наших глазах начало происходить. Туда принесли ортодоксальный ислам, и это Чечню погубило, потому что он очень агрессивный этот ислам, и он не присущ чеченцам.

Сергея беспокоит современное геополитическое состояние планеты. В буддизме верят в понятие цикличности и изменчивости: наша Вселенная постоянно расширяется и, наконец, все исчезнет для того, чтобы дать начало новому циклу жизни. Они верят, что человечество не прогрессирует, а наоборот, стремится к своему логическому завершению. Согласно этому утверждению период человеческой истории — последний этап в этом цикле существования.

История и вера

Несмотря на многочисленные путешествия по Европе и Азии, Сергей не может назвать другого места, где смог бы жить, кроме Украины. Интересной, по его мнению, была Северная Америка до открытия европейцами, поскольку индейцы тогда имели «космическую мудрость», но сейчас эта часть планеты его совсем не привлекает. Также малопригодной для проживания буддистов является Европа. Лучший микроклимат для практики буддизма в Азии, поскольку там люди еще сохранили древнее отношение к миру:

— Мне нравится здесь, в Украине. У меня нет такого, чтобы кто-то уехал куда-то, а я думаю: «Ох! И я поехал бы сейчас туда!».

Конечно, самое ценное, что есть у Сергея и вообще у таких религиозных людей, как он, — это вера. Для буддистского монаха эта вера заключается не в спасении души, а в том, что он может изменить мир по примеру Будды или Иисуса Христа. Благодаря вере монахи способны открывать различные истины, порой даже исторические:

— Просто я вижу в Украине корни важные. Наш Учитель это открыл. Мы (не то, чтобы мы гордимся), мы чувствуем, что мы открыли нечто важное. Это скифская эпоха, понимаете? Вот вся история скифов — это очень важный период не только для Украины, но вообще для всей Азии и всей Евразии. Они были настоящими героями. Они могли жертвовать своими жизнями ради друг друга. И этот характер потом частично к козачеству перешел. Козаки были потомками этого духа, но у скифов этот дух был очень космический.

Открывая новое мировоззрение, всегда обогащаешь свое собственное. Пообщавшись с Сергеем Филоненко, понимаешь, что даже у отстраненных, как принято считать, буддистов тоже может проявляться своеобразный патриотизм, хотя и вошедшей в понятие «космичности» и «всеединства»:

— Я хотел бы, чтобы наш народ украинский более объединенный был, чтобы он знал, какую страну строить, потому что наши люди еще не знают этого, мне кажется. И чтобы какая-то глубина открылась, понимаете? И вот я это чувствую, что в нашей стране есть очень глубокие корни, и они настоящие. Но все то, что происходит, оно — как пена, понимаете? Просто пена на поверхности. А глубина… Она не открыта еще. Когда вот был Майдан, там что-то такое чувствовалось, но оно куда-то снова исчезает.

В конце концов, преодолев путь от степей Слобожанщины до горных хребтов Карпат, несколько десятков человек продолжают нести молитву и верить в спасение мира. И количество в таком деле не так уж важно. Сергей говорит, что достаточно иметь четырех монахов, чтобы образовалась община, способная хранить мудрость для потомков:

—  Через тебя прорастает этот путь и прорастают силы всего космоса. Поэтому на самом деле мы можем изменить этот мир. Даже один человек. Иисус, он был один, и Будда также был один. И любой может изменить. Это учение для того, чтобы спасти мир. Оно не для самосовершенствования или достижения каких-то ступеней, нет! Оно — чтобы спасти других людей, мир, свою страну. Именно для этого.

Как мы снимали

Сообщества

Карпаты

Над материалом работали

Мыкола Носок

Лиза Литвиненко

буддийских монахов Украины переселяются в Карпаты, спасаясь от войны на Донбассе

Буддийские монахи Украины переселяются в Карпаты, спасаясь от войны на Донбассе

Карпаты в Украине. С сайта destinations.com.ua

буддийских монаха из Донбасса на востоке Украины переселяются в тихую деревню в Карпатах, спасаясь от продолжающегося конфликта в регионе. Однако привыкшее к мирному и затворническому образу жизни местное православное население неоднозначно относится к приезду новых соседей.

«[Местные] нас не понимают, потому что очень поверхностно думают о таких вещах, как вера», — сказал буддийский монах Василий Настюк. «Они плохо воспринимают нас, потому что думают, что это что-то совершенно другое». (Евромайдан Пресс)

Однако небольшая община буддистов надеется, что местным жителям просто нужно время, чтобы смириться с присутствием монахов в регионе.

Один из местных жителей, Иван Бондарик, рассказал Euromaidan Press, независимой англоязычной онлайн-газете, запущенной в 2014 году украинскими волонтерами, что он рад видеть вновь прибывших, так как он видел, как многие его односельчане собирают вещи свои вещи и двигаться дальше в поисках лучшей жизни в другом месте. «Они купили дом. Я рад, что они приехали сюда», — сказал он. «В селе осталось немного жителей, раньше было 12 домов, сейчас только четыре.

#Буддийские монахи поселяются в #Украинских Карпатах после бегства #войны pic.twitter.com/S4ETiZbJrb

— UATV English (@UATV_en) 4 января 2018 г.

Новостной репортаж о монахах от Euromaidan Press. Из twitter.com

Война в Донбассе, регионе, охватывающем Донецкую и Луганскую области Украины, представляет собой вооруженный конфликт между самопровозглашенными Донецкой Народной Республикой и Луганской Народной Республикой (ДНР и ЛНР соответственно) и правительством Украины. Конфликт обострился из-за серии пророссийских и антиправительственных протестов в Донецке и Луганске, после движения Евромайдана – волны проевропейских демонстраций, сосредоточенных в столице Киеве, которая последовала за серией пророссийских решения украинского правительства и аннексия Крыма Российской Федерацией — и украинская революция 2014 года.

Монахи перебрались в село Кривополье, спасаясь от распространяющегося насилия: «Все, что произошло, связано с Донбассом и с войной. Все началось оттуда. Я, например, из Донецка», — сказал буддийский монах Сергей Филоненко. (Евромайдан Пресс)

Интерес к буддизму в Украине впервые возник в 19 веке, хотя страна была знакома с буддизмом, по крайней мере, на поверхностном уровне, на протяжении многих веков до этого из-за контактов между украинскими казаками и калмыками, исповедующими буддизм. Однако рост буддизма в Украине был остановлен советским правительством, которое запретило все религиозные учения, отличавшиеся от советской идеологии. В конце 19В 80-е годы, в конец советской эпохи, интерес к буддизму снова всколыхнулся, когда в 1989 году состоялись первые публичные буддийские учения. Сегодня в Украине буддизм исповедуют около 5 000 человек.

В 1991 году в восточных областях Донецка, Харькова и Луганска было зарегистрировано три буддийских общины. В настоящее время в Украине официально зарегистрированы 58 буддийских общин, но, по данным религиоведов, в Украине насчитывается около 100 общин. Крупнейшие буддийские общины Украины принадлежат к тибетской традиции. Наиболее распространены общины карма-кагью школы кагью. Помимо тибетских буддийских школ, в Украине также есть практикующие дзен-буддизм, буддисты-ничирэн из монашеского ордена Ниппондзан Мёходзи, которые в настоящее время строят ступу в Луганске, и последователи медитации випассаны С. Н. Гоенки, бирманско-индийского учителя.

Подробнее

Донбасские буддийские монахи поселяются в Карпатах Украины после бегства от войны (Евромайдан Пресс)
Первая Будда-ступа в Украине, Паньковка, Луганск (Facebook)
История буддизма в Украине (Энциклопедия буддизма)
How Buddhism Покинули Донбасс (Украинский институт стратегий глобального развития и адаптации)

Похожие материалы от Buddhadoor Global

Похожие новости от Buddhadoor Global

Буддизм, ненасилие и моральное затруднение Украины

Как буддизм понимает войну? В абстрактном виде учения просты.

Но, по словам Бхиккху Бодхи, если мы обнаружим, что поддерживаем тех, кто сопротивляется на Украине, нам придется задать несколько сложных вопросов и, возможно, принять некоторые неудобные истины.

Изображение S.T., 2021. Мелок на масляной основе на обложке, 9 x 11 дюймов.

День за днем ​​на экранах наших телевизоров и компьютеров мелькают ужасающие изображения, несущие болезненные свидетельства жестокости российского вторжения в Украину. Сам Путин указал, что цель этой кампании — не что иное, как уничтожение статуса Украины как суверенного государства и подавление самобытности ее граждан. Под бомбами и артиллерийским обстрелом украинский народ оказался перед суровым выбором: капитулировать или дать отпор. Они решили сражаться, и они храбро сражались.

Для нас, буддистов, это решение представляет собой моральное затруднение. Хотя мы лично не должны рассматривать возможность вступления в бой от имени украинцев, мы сталкиваемся с проблемой моральной оценки, особенно с точки зрения дхармы. Кроме того, мы, как американцы, должны решить, можем ли мы морально поддержать политику США по оказанию помощи Украине, в том числе военной, чтобы помочь им сдержать натиск.

Буддийская этика недвусмысленно призывает к ненасилию и разрешению конфликтов путем мирного диалога. Как сказал Далай-лама в своем заявлении вскоре после начала вторжения: «Проблемы и разногласия лучше всего разрешать путем диалога. Подлинный мир достигается через взаимопонимание и уважение к благополучию друг друга». Когда мы восседаем на троне дхармы, наша работа состоит в том, чтобы настаивать на прекращении насилия, призывать к мирному урегулированию, достигнутому обеими сторонами конфликта на основе доверия и добросовестности.

Но какую позицию мы должны занять, когда агрессор не проявляет интереса к честному диалогу, желания понять и уважать оппонента, подлинной открытости для посредничества международного сообщества? Требует ли этическая позиция непоколебимой приверженности ненасилию, даже если это означает, что страна, подвергшаяся нападению, потеряет свою территорию и население из-за смертоносного врага? Обязательно ли ненасильственное сопротивление, когда военные преступления совершаются у всех на виду, а этническая чистка или даже геноцид могут не за горами?

У меня нет простых ответов на эти вопросы, но я считаю, что для решения этого морального затруднения нам нужно сбалансировать этический идеализм с прагматическим реализмом. В соответствии с буддийской традицией, я согласен с Его Святейшеством, что мы должны продолжать настаивать на мире или, по крайней мере, на прекращении насилия со всех сторон. Конечно, война — это ад, убивать всегда плохо, и это еще одна моральная пародия на то, что мы тратим деньги на оружие, которое можно гораздо лучше использовать для более созидательных целей. Но в то же время, я бы сказал, мы не можем ожидать, что жертва сложит оружие перед лицом неприкрытой агрессии. Радикально ненасильственный подход может сработать, когда вы противостоите противнику, восприимчивому к зову совести. Но против противника, который бомбит родильные дома, сносит жилые кварталы и убивает мирных жителей, а потом нагло врет об этом, боюсь, у него мало шансов на успех.

Позиция, которую я предлагаю, состоит в том, чтобы поддержать украинский народ в его борьбе за свободу, продолжая призывать к мирному прекращению военных действий, как способу, который лучше всего соответствует дхарме. Более консервативные буддисты могут возразить, что такой подход отклоняется от этического зерна дхармы. В ответ я бы сказал, что он сохраняет дух буддийской этики, выполняя при этом четкую прагматическую цель, требуемую обстоятельствами. Конечно, проводя свою кампанию вооруженного сопротивления, украинцы должны соблюдать международные протоколы и не предпринимать наступательных действий против России.

Требует ли этическая позиция непоколебимой приверженности ненасилию, даже если это означает, что страна, подвергшаяся нападению, потеряет свою территорию и население из-за кровожадного врага? Обязательно ли ненасильственное сопротивление, когда военные преступления совершаются у всех на виду?

Ранние буддийские тексты, надо сразу сказать, не допускают морального оправдания войны. Эти тексты показывают, что Будда учил этике непричинения вреда, которая отвергала насилие во всех его формах, от его коллективного проявления в вооруженном конфликте до его тонких проявлений в уме. Таким образом, если мы примем тексты как выдающие моральные абсолюты, мы должны будем заключить, что война никогда не может быть морально оправдана, даже для защиты собственной страны. Тексты знают о потенциальном столкновении между необходимостью предотвратить торжество зла и обязанностью соблюдать ненасилие. Однако предлагаемое ими решение всегда поддерживает ненасилие, даже перед лицом зла. Махасилава Джатака, например, повествует о царе, который был полон решимости никогда не проливать кровь, даже если для этого требовалось сдаться самому себе и своему королевству врагу. Благодаря силе любящей доброты король добился освобождения, превратил своего пленителя в друга и вернул себе королевство.

Однако в реальном мире такие счастливые исходы маловероятны. Преобразующая эффективность любящей доброты может творить чудеса в межличностных отношениях, но главы государств вряд ли могут позволить себе принять медитацию любящей доброты в качестве основного средства сдерживания агрессоров, стремящихся к территориальной экспансии или глобальному господству. В то время как абсолютное ненасилие может иметь предполагаемую юридическую силу — обязательную, когда нет очевидных противоположных обстоятельств, — ситуации в мире часто включают слои сложности с конкурирующими моральными требованиями. Задача морального размышления состоит в том, чтобы помочь нам договориться между этими утверждениями, сдерживая тенденцию действовать из корыстной целесообразности.

Правительства получают свою легитимность отчасти благодаря способности защищать своих граждан от безжалостных агрессоров. Мировое сообщество также посредством конвенций и посредничества международных органов стремится сохранить состояние относительного мира, пусть и несовершенного, от тех, кто применяет силу для удовлетворения своей жажды власти или навязывания идеологической программы. Когда нация нарушает правила мирного сосуществования, обязательство по сдерживанию агрессии может преобладать над обязательством избегать насилия. Устав ООН рассматривает физическую силу как крайний вариант, но допускает ее применение, когда альтернатива, позволяющая нарушителю действовать беспрепятственно, может иметь более катастрофические последствия.

Моральная напряженность в ситуациях, с которыми мы сталкиваемся в реальной жизни, возможно, должна предостеречь нас от интерпретации буддийских этических предписаний как безоговорочных абсолютов. И тем не менее сами тексты раннего буддизма никогда не признают обстоятельств, которые могли бы смягчить универсальность основного наставления. Чтобы устранить диссонанс между моральным идеализмом текстов и прагматическими требованиями повседневной жизни, я бы предложил две схемы формирования моральных решений. Одну я назову освобождающей структурой, другую — прагматической кармической структурой.

Освобождающая структура применима к тем, кто стремится неуклонно продвигаться по пути к конечной цели дхармы, устранению страдания. В рамках этой структуры, которая осуществляется через тройную тренировку нравственного поведения, сосредоточения и мудрости, воздержание от преднамеренного причинения вреда живым существам (особенно людям) является строгим обязательством не нарушать его ни телом, ни речью, ни разумом. В соответствии с этим обязательством нужно принять строгий режим непричинения вреда. В личной борьбе на смерть нужно выбрать смерть, а не убийство. При призыве на военную службу человек должен отказаться от военной службы по убеждениям или, при необходимости, отправиться в тюрьму.

Прагматическая кармическая структура служит матрицей моральных размышлений и добросовестных действий для тех, кто привержен буддийским этическим ценностям, но стремится продвигаться к окончательной реализации постепенно, в течение ряда жизней, а не напрямую. Его акцент делается на культивировании полезных качеств для дальнейшего продвижения в цикле перерождений, позволяя человеку выполнять свое мирское призвание и социальные обязанности.

В этой структуре сформулированные предписания имеют предполагаемую, а не абсолютную силу. Тот, кто примет эту схему, сделает вывод, что некоторые ситуации, с которыми мы сталкиваемся в повседневной жизни, требуют ответов, которые отходят от буквы буддийского морального кодекса, но все же соответствуют их духу. Такой практик, по-прежнему уважая моральные стандарты, заложенные в заповедях, отдавал бы приоритет их намерениям, а не их словесным формулировкам.

Этот подход, следует подчеркнуть, не является словесной уловкой, предающей моральную целостность. Критерием честности здесь является не непоколебимое подчинение формальным правилам, а отказ подчинять свои действия узкой корысти. Агент, пытающийся решить такую ​​моральную дилемму, должен признать, что этическое качество действия определяется не только его соответствием формальным правилам, но также и намерением или мотивацией, которые стоят за ним. Когда мотивация состоит в том, чтобы защитить жизнь или предотвратить катастрофический вред, практикующий будет готов поставить это большее благо выше строгого следования букве заповеди.

Я бы сказал, что во время войны кармическая структура может даже оправдать зачисление в армию и службу в качестве комбатанта, при условии, что причиной боевых действий является насущная необходимость вывести из строя агрессора и защитить свою страну и ее граждан. Любые акты убийства, которых может потребовать такой выбор, несомненно, будут нарушением первого правила и в этом отношении достойны сожаления. Такие действия могут также создать для себя неблагую карму, приносящую нежелательные плоды. Но в качестве смягчающего фактора можно привести психологическое понимание Буддой кармы как намерения, окрашенного моральным качеством мотива.

Поскольку цели обращения нации к оружию могут сильно различаться, как и мотивы участия человека в войне, это открывает спектр моральных оценок. Когда мотивом является территориальная экспансия, материальное богатство или национальная слава, обращение к войне подлежит моральному осуждению. Когда мотивом является подлинная национальная оборона, чтобы предотвратить убийство невинных людей, моральная оценка должна отражать эти совершенно другие обстоятельства. По общему признанию, здесь есть скользкий путь, но именно поэтому необходимы такие ограждения, как те, которые предусмотрены протоколами ООН и Женевскими конвенциями.

Тем не менее, если опираться исключительно на тексты раннего буддизма, намерение причинить вред другим всегда будет считаться «неправильным намерением», а все акты разрушения жизни классифицируются как нездоровые. Но какое моральное суждение мы должны выносить, когда граждане участвуют в оборонительной войне, чтобы защитить свою страну и сограждан или другие мирные нации от нападения злобного агрессора? Мы видим пример этого в борьбе Украины за сохранение своего суверенитета против российского вторжения, но мы также можем привести примеры этой же моральной дилеммы из нашего недавнего прошлого.

Предположим, мы отправимся в прошлое, в 1940-е годы, когда Гитлер стремился к мировому господству. Если бы кто-то присоединился к боевому отряду, считалось бы его участие в этой войне морально предосудительным, хотя его цель — блокировать кровавую кампанию тирана, стремящегося к глобальному завоеванию? Можем ли мы сказать, что верность дхарме обязывает нас оставаться пассивными перед лицом грубой агрессии или умиротворять антагониста, когда вполне вероятно, что умиротворение только удовлетворит их амбиции? Не будем ли мы считать в этой ситуации военные действия по остановке агрессора похвальными, даже обязательными, а действия солдата — морально оправданными?

Интересно, что в то время как палийская текстовая традиция не решает таких дилемм, сутра Махаяны сталкивается с ними прямо. В «Сутре на пути бодхисаттвы» ( Arya-Bodhisattva-gocara-mahayana-sutra ) говорится, что «правитель может использовать оружие, чтобы защитить свое царство и защитить свой народ, но он может использовать столько силы, сколько ему необходимо». необходимо для изгнания захватчиков. Как только они будут изгнаны, он не должен стремиться наказать захватчиков, а вместо этого попытаться заключить с ними мир… Если королевство подвергается вторжению, королю рекомендуется выгодно развернуть свои силы, чтобы обеспечить победу. По возможности следует избегать ранения и убийства захватчиков, хотя признается, что это может быть невозможно» (резюме Барбары О’Брайен, с веб-сайта Rethinking Religion).

Я должен согласиться с этой позицией, хотя я не могу обосновать ее ссылкой на тексты раннего буддизма, будь то канонические или комментарии. Тем не менее, такие дилеммы, несомненно, должны были стоять перед царями времен Будды, включая тех, кто стал его учениками. Возможно ли, чтобы они никогда не поднимали таких вопросов на встречах с Благословенным? Однако в ранних буддийских текстах ничего не говорится о таких встречах или о возможных решениях.